-- Чого це ти рубаєш для мене дрова?
-- Цього не можу сказати, -- сказав я i ступив кiлька крокiв назад. -- Тимурiвськi справи.
-- Облиш лихi жарти. Ти вже й так добряче понiвечив мою етажерку. Хiба тепер поставиш її в кiмнатi?
I довелося менi хутенько забиратися геть.
Я пiшов до родини Радтке. Довго дзвонив i стукав. Нарештi за дверима почувся тоненький голосок:
-- Хто там?
-- Це хороший дядечко Альфонс, -- сказав я. -- Вiдчини. Будемо разом гратись.
Маленька дiвчинка повiльно вiдчинила дверi. Раз! I я ввiйшов. Але побачивши мене, дiвчатко закричало й кинулося тiкати в кiмнату.
-- Чорний чоловiк! -- репетувало воно. -- Чорний чоловiк!
-- Тс-с-с, -- спробував я заспокоїти дiвчатко. -- Не так голосно! Не бiйся. Нумо гратися!
Аж раптом передi мною справдi з'явився чорний чоловiк! Я злякався i сам хотiв тiкати, але, придивившись, упiзнав себе в дзеркалi. Я був брудний з голови до п'ят, аж чорний. Синя крейда, якою я мав малювати тимурiвськi "Т", перемiшалася з вугiльною пилюкою. На чубовi почiплялось павутиння, а черевики були жовтi вiд глини iз саду пана Тiлеке.
Було вже пiзненько. Незабаром повернулася з роботи панi Радтке. Схлипуючи, дiвчатко сховалося за своєю мамою.
-- Цей чорний чоловiк хотiв мене зарубати! -- вигукнуло воно.
-- Дурницi. Я Альфонс Цiттербаке, з тимурiвської команди, -пояснив я.
Але панi Радтке не стала мене слухати, а взяла за руку й повела додому.
Тiльки-но ми переступили порiг, як мама сказала:
-- Альфонсе, Альфонсе, щоразу нове горе. Що ти знову накоїв?
Та найгiрше було наступного дня в школi. На великiй перервi в учительськiй я побачив бабусю Тiфтрунк, пана Тiлеке i панi Радтке. Вони розповiдали про якогось телепня, який був у них вчора. Я зразу ж пiдiйшов до Петера i сказав:
-- Коли вам потрiбнi дописи до стiнгазети, я напишу.
Петер недовiрливо поглянув на мене:
-- Ти ж не любиш писати до стiнгазети.
-- Напишу щось про тимурiвську команду.
-- Чудово, -- погодився Петер.
Я гадав, що коли сам напишу, то мене не так гостро критикуватимуть. В цю мить до нас пiдiйшов Гаррi. Обличчя у нього було заклопотане. Вiн спитав:
-- Хто вчора виконував тимурiвське доручення у бабусi Тiфтрунк...
А я тихенько доказав:
-- ...i в пана Тiлеке, i в родини Радтке?
Отаке виходить, коли хочеш зробити добре дiло! Всi кажуть, що тепер менi треба написати до стiнгазети самокритичний допис, бо я все зробив не так, як слiд.
Звiсно, хорошi вчинки робити нелегко. Завтра треба знову йти на завдання.
Що ж я робитиму, якщо прийду, а вiкно в сарай буде зачинене?
Як я доглядав звiрят
Якось приходить до мене Бруно та й каже:
-- Цiттербаке, ти ж мiй друг.
Ясна рiч, просто так вiн цього не казав би. Щось хоче вiд мене. Тож я тiльки пiдтакував.
-- Знаєш що? -- продовжував Бруно. -- Через два тижнi я поїду. Хай мiй золотавий хом'як поживе трохи в тебе, згода?
Я дуже люблю звiрят. У мене самого є папуга, на iм'я Чистун. Досi я тiльки чув про золотавого хом'яка. От менi б такого!
-- Добре, але принеси корм, -- погодився я.
Наступного дня прийшов Петер. Вiн теж щось хотiв.
-- Альфi, -- почав вiн. -- Я їду до заводського пiонерського табору. Батьки теж їдуть. Чи не могла б у тебе тимчасово пожити моя кiшка?
Взяв я i кiшку. А коли Ервiн запитав мене, чи не мiг би вiн принести менi своїх дев'ятеро бiлих мишей, бо теж їде до заводського пiонерського табору, я сказав:
-- Ти третiй iз звiрятами. Та вже принось. Два тижнi побуду директором зоопарку.
Я принiс усiх звiрят додому. Мама сплеснула руками i сказала:
-- Їх же треба годувати! Що ти собi думаєш! А в квартирi ще й смердiтиме?
-- Дарма, -- вiдказав я. -- Вже якось разом перебудуть.
Вночi я проснувся вiд крику. Кiшка втекла вiдчиненим вiкном, а Чистун помiтив i закричав їй услiд:
-- Дурний, дурний!
Я насилу вгамував його. Гарний початок! Отак бути директором зоопарку.
Наступного дня оббiгав я пiвмiста -- шукав Петерову кiшку. Аж увечерi вгледiв її чорно-бiлого хвоста у дверях м'ясного магазину. "Якщо кiшка з'їсть кiльце ковбаси, то доведеться менi заплатити iз своєї скарбнички", -- подумав я i кинувся за нею. Перескочив через прилавок i вже майже схопив її, але пiдсковзнувся i зачепив рукою великого горщика iз смальцем. Горщик розбився. Збiглися продавцi. Вони нiяк не хотiли вiрити, що я просто намагався врятувати ковбасу.
На нiч я замкнув кiшку в коридорi. Вона не могла втекти, то хоч вискочила на вiшалку i звалила мамину парасольку. Бiльше нiчого вона не накоїла.