Ні, Малий не хотів такого.
Він ще раз спробував розпалити дрова, і раптом у коминку затріщало й загуло.
- Горить! - вдоволено сказав він.
- От бачиш! Треба було лише трошки докласти рук,- мовив Карлсон.- Тепер тільки насип кави, наготуй гарненько тацю, дістань кілька булочок і замітай собі далі, поки закипить.
- А ти певний, що сам зможеш напитися кави? - спитав Малий. Далебі, він теж міг бути часом ущипливий.
- Еге ж, кави я вже сам нап'юся,- сказав Карлсон.- Але й ти можеш трошки скуштувати, бо я надзвичайно гостинний.
І коли Малий позамітав і позбирав усе горіхове лушпиння, і кісточки з вишень, і клапті паперу у старе відро, тоді вони з Карлсоном посідали на канапі й заходилися пити каву. До кави вони з'їли багато булочок. Малий пив каву, і йому було дуже гарно в Карлсоновій хатці, хоч він і стомився, поки її позамітав.
- Де ж твій смітник? - спитав Малий, коли проковтнув останній шматок булочки.
- Зараз я покажу тобі,- відповів Карлсон.- Бери відро й ходи.
Він вийшов на ґаночок.
- Он,- показав він униз на риштак.
- Як?.. Що ти маєш на думці? - здивувався Малий.
- Зійди вниз, там найкращий у світі смітник,
- Ти хочеш, щоб я висипав сміття на вулицю? - здивувався Малий.- Так не можна робити.
Карлсон потягнув до себе відро.
- Побачиш, чи можна, чи ні. Ходи,- і він з відром швидко рушив униз дахом. [398]
Малий злякався: а що, як Карлсон не зможе спинитися, коли досягне риштака!
- Гальмуй! - гукнув він.- Гальмуй!
І Карлсон загальмував. Проте аж тоді, як був на самому краєчку даху.
- Чого ти чекаєш? - гукнув Карлсон.- Ходи-но сюди!
Малий сів на дах і почав обережно з'їжджати до риштака.
- Найкращий у світі смітник... з висотою спаду двадцять метрів,- сказав Карлсон і витрусив з відра сміття.
На найкращий у світі смітник полетіла ціла купа кісточок з вишень, горіхового лушпиння та клаптів паперу і впала на голову якомусь ошатному добродієві, що йшов вулицею і курив сигару.
- Ой! - крикнув Малий.- Ой-ой, дивися, сміття впало на нього!