- Як я була мала, то мене силували їсти все,- сказала Бетан.
Малий показав їй язика:
- Ти ба! Але не видно, щоб тобі їжа дуже пішла на користь.
У мами раптом виступили сльози на очах. [401]
- Не сваріться, прошу вас,- сказала вона.- Я не можу чути вашої сварки.І тоді всі довідалися, чого мама така невесела.
- Лікар сказав, що в мене недокрів'я. З перевтоми. Мені треба поїхати відпочити... конче треба.
За столом запала тиша. Кілька хвилин ніхто не вимовив ні слова. Яка сумна новина! Мама хвора, справді лихо, думали всі. Мамі треба їхати, а це ще гірше лихо, думав Малий.
- Я хочу, щоб ви щодня були на кухні, коли я приходжу зі школи, роздягали мене й пекли булочки,- сказав він.
- Ти думаєш тільки про себе,- суворо мовив Боссе.
Малий притулився до мами.
- Авжеж, а то я не матиму булочок,- сказав він. Та мама не слухала його. Вона розмовляла з татом.
- Спробуємо найняти служницю, іншої ради немає. І тато, й мама зажурилися. За столом уже не було так затишно, як завжди. Малий збагнув: треба щось зробити, щоб стало трохи веселіше. А хто кращий за нього мастак на такі речі?
- Угадайте щось дуже приємне,- сказав він.- Угадайте, хто повернувся!
- Хто?.. Сподіваюся, не Карлсон? - стривожилась мама.- Посмій лиш сказати, що ми знову матимемо такий клопіт!
Малий докірливо глянув на неї.
- Я гадаю, що з Карлсоном весело, а не клопіт. Боссе засміявся.
- Ото настане життя! Мами не буде, зате з'явиться служниця і Карлсон, що без кінця зчинятиме самі бешкети.
- Не вкорочуй мені життя, Малий,- сказала мама. [402]
- Уяви собі, що буде, як служниця побачить Карлсона!
Тато суворо глянув на Малого.
- Нічого не буде. Служниця ані побачить, ані почує про Карлсона, обіцяй нам, Малий.
- Карлсон літає, де сам собі хоче,- сказав Малий.- Але я обіцяю нічого не говорити про нього.
- Жодній душі,- наполягав тато.- Не забувай, ми так домовилися.
- Жодній душі,- пообіцяв Малий.- Тільки, звичайно, вчительці в школі.
Але тато похитав головою.