- Гей-гоп, Малий! - гукнув Карлсон.- Я, здається, не зачепив тебе, то чого ж ти такий насуплений? Може, заслаб?
- Ні, зовсім ні,- сказав Малий.
І він розповів Карлсонові про своє лихо: що мама поїхала, а натомість вони мають хатнього цапа, такого набридливого, лихого й скупого. І що він навіть не дістав булочки, коли повернувся зі школи, хоч на вікні стоїть повна таця свіжих булочок.
У Карлсона заблищали очі. [407]
- Тобі пощастило,- мовив він.- Угадай, хто найкращий приборкувач хатніх цапів?
Малий відразу збагнув, що, мабуть, Карлсон. Але як він зможе приборкати панну Цап, Малий не уявляв.
- Я почну з того, що подратурую її,- сказав Карлсон.
- Ти хотів сказати «подратую»? - спитав Малий. Таких дурних зауважень Карлсон не любив.
- Якби я хотів сказати «подратую», то так і сказав би. «Дратурувати» - приблизно те саме, тільки набагато страшніше, ти хіба не чуєш, як воно звучить?
Малий вимовив його про себе й визнав, що Карлсон каже правду. «Дратурувати» звучало куди страшніше.
- Я думаю насамперед трошки подратурувати її булочками,- заявив Карлсон,- і ти мені допоможеш.
- Як? - спитав Малий.
- Біжи-но до кухні й почни розмову з хатнім цапом.
- Але ж...- почав Малий.
- Ніяких але ж,- перебив Карлсон.- Почни з нею розмову, щоб вона на мить відвела очі від таці з булочками.
Карлсон зареготав. Потім покрутив за ґудзика на животі, і моторчик загув. Карлсон з веселим сміхом вилетів у вікно.
А Малий відважно подався до кухні. Тепер, мавши за спільника найкращого у світі приборкувача хатніх цапів, він уже не боявся.
Цього разу панна Цап ще менше йому зраділа. Вона саме запарювала каву, і Малий збагнув, що панна Цап мала намір провести приємну часинку з кавою та свіжими булочками. Очевидно, тільки дітям вадив під-обідок.
Панна Цап кисло глянула на хлопця.
- Тобі чого треба? - спитала вона, і в її голосі було стільки ж приязні, як і в погляді. [408]
Малий міркував собі, що тепер треба б почати розмову.
Але що ж йому говорити?
- Угадайте, що я робитиму, коли буду такий великий, як ви? - нарешті спитав він.
Ту мить він почув за вікном знайоме гудіння. Але самого Карлсона не було видно. Малий тільки помітив пухку ручку, що з'явилася з-за стіни і взяла з таці булочку. Малий захихотів. Панна Цап не помітила нічого.
- Що ти робитимеш, як будеш великий? - нетерпляче перепитала вона.