Власне, вона зовсім не бажала цього знати. Вона тільки хотіла якнайшвидше спекатись Малого.
- Еге ж, угадайте,- сказав Малий.
Він знов побачив пухку ручку, що майнула у вікні і схопила з таці булочку. І знов Малий захихотів. Він намагався стриматись, та не міг. Сміх із нього аж рвався назовні, так його було багато. Панна Цап сердито зиркнула на хлопця. Вона, звісно, думала, що Малий найдокучливіший у світі шибеник. І докучає їй навмисне тепер, коли вона хоче випити кави!
- Угадайте, що я робитиму, як буду такий великий, як ви? - ще раз спитав Малий і знову захихотів. Бо саме ту мить він побачив дві пухкі ручки, що згорнули з таці решту булочок.
- Я не маю часу стояти тут і слухати твої теревені! - сказала панна Цап.- І мені зовсім байдуже, що ти робитимеш, як будеш великий. Але поки ти малий, то мусиш бути чемний і слухняний. Тож гайда вчити уроки!
- Аякже, неодмінно,- сказав Малий і так зареготав, що аж сперся об одвірок.- Та коли я буду великий, як ви, то напевне почну гримати на дітей.
Панна Цап, здавалося, ладна була кинутись на нього, коли це за вікном щось заревло, мов корова. Панна [409]
Цап швидко обернулася і враз побачила, що булочки зникли.
- О господи, де ж мої булочки? - зойкнула вона. Панна Цап кинулася до вікна - певне, сподівалася
побачити злодія, що стрибає вниз із повними жменями булочок. Наче не розуміла, що Свантесони мешкали на четвертому поверсі, а такого довгоногого злодія не буває.
Зовсім перелякана, панна Цап опустилася на стілець.
- Може, то голуби? - промимрила вона.
- Більше скидалося на корову,- мовив Малий.- Мабуть, сьогодні там літає якась корова, що любить булочки.
- Не верзи дурниць,- розсердилася панна Цап. Тієї миті Малий почув, що Карлсон знов літає за
вікном. Щоб панна Цап не звернула уваги на Карлсона, Малий почав співати на весь голос:
Крилата корівця, Немов той літак, Весело літає, Булочки хапає, Як лежить не так!
Малий часом складав вірші разом з мамою, і самому йому пісенька про корівцю здалася гарною. Але панні Цап вона не сподобалась.
- Не верзи дурниць! - ще раз гримнула вона. Саме тієї миті біля вікна щось легенько брязнуло, аж Малий і панна Цап підскочили з переляку. І тоді вони побачили, що то брязнуло. На порожній таці з-під булочок лежало п'ять ере. Малий знов захихотів.
- О, яка чудова корівця! - вигукнув він.- Заплатила за булочки!
Панна Цап аж почервоніла з люті. [410]
- Що це за безглуздий жарт! - закричала вона й кинулась до вікна.- Це, мабуть, хтось із квартири над нами так забавляється: краде булочки й кидає п'ять ере!
- Над нами немає більше квартир,- сказав Малий.- Ми на останньому поверсі, далі вже тільки дах.
Панна Цап зовсім знавісніла.
- Я нічого не збагну! - кричала вона.- Нічогісінько не збагну!
- Еге ж, я вже помітив,- сказав Малий.- Але не журіться, всі ж не можуть бути швидкі на розум.