- А де ти набрав стільки п'ятаків? - спитав Малий.
- З гаманця, що знайшов днями на вулиці,- відповів Карлсон.- Повний п'ятаків і ще всяких інших грошей.
- То ж якийсь бідолаха загубив гаманця! - сказав Малий.- І, мабуть, журиться.
- Авжеж,- сказав Карлсон.- Коли вже хто шофер таксі, то хай пильнує своїх речей!
- А звідки ти знаєш, що то був шофер таксі? - здивувався Малий.
- Знаю, бо бачив, як він упустив гаманця,- відповів Карлсон.- А що він шофер таксі, то видно було по значкові на шапці. Я ж не дурний.
Малий докірливо глянув на Карлсона. Так з чужими речами не роблять, він повинен сказати це Карлсонові. Але ж не обов'язково тепер... хай колись іншим разом! Тепер він хотів тільки сидіти на ґаночку, грітися на сонці, їсти булочки, пити шоколад і слухати Карлсона.
Карлсон швидко вм'яв усі сім булочок. Малий не був такий спритний. Він доїдав тільки другу, а третя ще лежала біля нього на ґаночку.
- О, як мені добре! - тішився він.
Карлсон нахиливсь і пильно глянув йому у вічі.
- Ні, не може бути. Тобі, певне, недобре. Він приклав Малому руку до чола. [416]
- Я так і думав. Типова булочкова гарячка. Малий здивувався.
- А що таке... булочкова гарячка?
- Нею хворіють, коли з'їдять забагато булочок.
- Тоді в тебе ще більша булочкова гарячка,- сказав Малий.
- Дарма ти так думаєш,- мовив Карлсон.- Я вже хворів булочковою гарячкою, коли мав три роки. А вона буває тільки раз на віку, точнісінько як кір чи коклюш.
Малий зовсім не почувався хворим і намагавсь пояснити це Карлсонові. Та Карлсон присилував його лягти на ґаночок і став ревно бризкати йому шоколадом в обличчя.
- Мабуть, ти вже не зомлієш,- сказав він. Потім схопив останню булочку Малого.- Більше ані булочки, а то помреш! І уяви собі, яке щастя для бідної булочки, що я тут є. Бо вона б лежала на ґаночку зовсім самітна,- додав він і швидко з'їв булочку.
- Тепер вона вже не самітна,- сказав Малий. Карлсон задоволено погладив себе по животі.
- Ні, тепер вона разом з іншими сімома, і їй там добре!
Малому також було добре. Він лежав собі на ґаночку й- думав, що бути хворому на булочкову гарячку просто чудово. Він уже наївся і залюбки віддав Карлсонові булочку.
Аж ось Малий глянув на годинника. Було кілька хвилин до третьої. Він засміявся.
- Скоро прийде панна Цап і відімкне мені двері. О, як би я хотів побачити її, коли вона зайде до моєї кімнати, а мене там нема!
Карлсон приязно поплескав його по плечу.