- Але ж ти маєш тепер Бімбо,- намагалася заспокоїти його мама. Вона гадала, що пора б уже Малому забути про Карлсона.
Малий погладив Бімбо.
- Звісно, Бімбо дуже гарний, але він не має пропелера і не може літати. Та й гратися з Карлсоном цікавіше.
Малий помчав до своєї кімнати й відчинив вікно.
- Карлсоне, ти там? - гукнув він з усієї сили. Проте відповіді не було.
А назавтра в Малого почалось навчання в школі. Тепер він був у другому класі. Після обіду він щодня сидів у себе в кімнаті й готував уроки. Вікно Малий тримав відчинене, щоб почути, коли часом загуде щось так, як Карлсонів моторчик. Проте гули тільки машини на вулиці та ще інколи літаки, пролітаючи над дахами. А Карлсонового моторчика так і не чути було. [379]
- Він таки полетів геть,- сумно зітхав Малий.- І ніколи вже не повернеться.
Вечорами хлопчик лежав і думав про Карлсона, а часом і схлипував нишком під ковдрою, щоб ніхто не бачив. Так минали дні: то школа, то уроки, а Карлсона все не було.
Якось надвечір Малий сидів у кімнаті і давав лад своїм маркам. В альбомі в нього зібралося вже багато марок, але частину ще треба було наліпити. Малий узявся ліпити їх і швидко впорався. Лишилася тільки одна марка, найкраща - її він відклав наостанок. То була німецька марка з Червоною Шапочкою і вовком. Вона страх як подобалась Малому.
Він поклав її перед собою на столі. І враз почув за вікном гудіння. Таке гудіння, немов... о, справді, схоже на Карлсонове! І то таки був Карлсон. Він шугнув просто у вікно й вигукнув:
- Ге-гоп, Малий!
- Гей-гоп, Карлсоне! - гукнув Малий. Він схопився з місця, радий-радісінький, і стежив, як Карлсон двічі облетів лампу під стелею і врешті приземлився перед ним. Тільки-но Карлсон спинив моторчика, крутнувши за ґудзика на животі, як Малий кинувся обіймати його. Та Карлсон відіпхнув його пухкою ручкою і сказав:
- Спокійно, тільки спокійно! Нема в тебе чогось попоїсти? Наприклад, тюфтельок? Або, може, торта з кремом?
Малий похитав головкою:
- Ні, мама сьогодні не смажила тюфтельок. А торт у нас буває тільки на іменини.
Карлсон пирхнув.
- І що це за люди? «Тільки на іменини...» А коли [380] приходить давній приятель, що не бував місяцями? Твоїй мамі годилося б подумати, чим його зустріти.
- Так, але ж ми не знали...- почав Малий.
- Не знали! - обурився Карлсон.- Ви повинні були сподіватися! Повинні були сподіватися, що я можу прилетіти сьогодні, і твоїй мамі вже цього мало бути досить, щоб вона одною рукою ліпила тюфтельки, а другою підбивала крем.
- На підобідок у нас сьогодні була ковбаса,- знітився Малий,- може, хочеш...
- Ковбаса, коли приходить давній приятель, що не бував місяцями?! - Карлсон знову пирхнув.- Ну, звісно, як зв'яжешся з такою родиною, то навчишся обходитись абичим... Неси сюди ковбасу!
Малий щодуху помчав до кухні. Мами не було вдома, пішла до лікаря, і він не міг її спитатися за ковбасу. Але ж як було не пригостити Карлсона! На тарілці лежало ще п'ять кружалець, і Малий забрав їх усі.
Карлсон накинувся на ковбасу, мов шуліка. Він напхав повен рот і начебто був цілком задоволений.
- Ну,- сказав він,- щоб ковбаса мені страшенно смакувала, не можу сказати. Звісно, це не те, що тюфтельки, але від декого чогось путнього годі й чекати.
Малий збагнув, що то він «дехто», тому швидко звернув мову на інше.