- Про це тобі треба було спитатися, перш ніж будити мене. Ти спиш собі, мов порося, і гадки не маєш, як гірко доводиться нам, бідолашним, тим, хто не може й ока склепити. А як пощастить заснути, то вже сподіваєшся, що друзі сидітимуть тихесенько, затамувавши віддих, замість калатати в дзвоник, ніби на пожежу.
- Ти так погано спиш? - здивувався Малий.
- Уяви собі, що погано. [439]
Малому стало шкода Карлсона.
- От біда... Ти справді так погано спиш?
- Жахливо,- мовив Карлсон.- Себто вночі я сплю як убитий і до обіду теж, але після обіду вже гірше, тоді я лежу й тільки перевертаюся з боку на бік.
Хвилинку він стояв тихо, немов оплакував своє безсоння, але потім жваво озирнувся по кімнаті.
- Якщо я дістану невеличкий подарунок, то, може, не так побиватимуся, що мене збуджено.
Малий не хотів, щоб Карлсон побивався, тому гіочав порпатися в своїх речах.
- Хочеш мою губну гармонію? Карлсон узяв гармонію.
- Еге ж, я завжди мріяв мати музичний інструмент, дякую, я її беру... бо в тебе ж немає контрабаса?
Він притулив гармонію до губ, видобув кілька жахливих звуків і глянув на Малого. Очі йому сяяли.
- Чуєш? Я зразу склав мелодію. Вона зветься «Жалобна привидова пісня».
Малий сказав, що жалібна мелодія якраз личить до їхньої хати, де всі захворіли, і розповів Карлсонові про скарлатину.
- Як мені шкода Боссе й Бетан! - докінчив він. Та Карлсон сказав, що скарлатина - то дурниця, і про неї не варто й згадувати. Врешті, навіть краще, що Боссе й Бетан захворіли, коли має статися велика подія - виступ привида.
Тільки-но Карлсон сказав так, як Малий похолов з переляку. Він почув за дверима ходу панни Цап і зрозумів, що за мить вона переступить поріг. Карлсон теж збагнув, що треба поспішати. Він ляпнувся на підлогу і клубочком покотився під ліжко Малого. Малий швиденько сів на ліжко й накинув на коліна ковдру так, щоб вона звисала донизу і якомога більше затуляла Карлсона. [440]
Тієї миті відчинилися двері й зайшла панна Цап з мітлою та лопаткою в руках.
- Я хочу тут прибрати, - мовила вона. Іди поки що до кухні.
Малий так хвилювався, що аж спітнів.
- Ні я не хочу, - сказав він. Я сидітиму тут, бо я ізольований.
Панна Цап сердито глянула на нього.
_ Знаєш, що в тебе під ліжком? - спитала вона.
Малий почервонів. Невже вона справда помітила Карлсона? [441]
- Там... там під ліжком нема нічого,- затинаючись! мовив він. -і