Малому: - Ось послухай, що я написала.
«Дo Шведського радіо й телебачення.
Моя сестра Фріда Цап вела у вас програму за духів і привидів. Та програма не дуже мені сподобалась, хоч Фріда вважає Ті за чудову. Все те треба виправити і можна виправити. Бо тепер я сама опинилася в домі, де повно привидів, і ось перелік доказів: [443]
1. За вікном чути було незвичайне ревіння, і то не корова ревіла, бо ми живемо на четвертому поверсі, ревіння тільки скидалося на коров'яче.
2. Загадково зникали речі, наприклад, булочки і замкнені хлопчики.
3. Двері хтось замкнув ззовні, коли я сиділа в кімнаті, можете ви мені таке пояснити?
4. Страшний напис привида на стіні в кухні.
5. Коли я прибирала, зненацька почулася жалібна мелодія. Аж плакати хотілося.
Приходьте негайно, бо це така програма, що про неї варто поговорити.
Хатня робітниця Гільдур Цап.
Р. S. Як вам спало на думку взяти саме Фріду на телебачення?»
Потім панна Цап хутенько подалася на пошту вкинути листа.
Малий зазирнув під ліжко до Карлсона. Той лежав собі й весело поблискував очима. Та ось він виліз, вдоволений і радісний.
- Гей! - вигукнув він.- Почекай-но лишень до вечора, поки смеркне! Тоді хатній цап побачить таке, про що справді варто буде написати до телебачення!
Малий знову захихотів і ніжно глянув на Карлсона.
- Бути ізольованому теж гарно, аби тільки разом з тобою,- сказав він.
На мить Малий згадав Крістера й Гуніллу - раніше він завжди грався з ними.
Взагалі шкода, що тепер йому не можна, зустрічатися з Крістером і Гуніллою.
«Проте з Карлсоном однаково гратися веселіше»,- міркував він.
Але тепер Карлсон більше не мав часу гратися. Він [444]заявив, що мусить іти додому й наладнати свій глушник.
- Не випадає привидові із Васастаду густи, мов летюча діжка, розумієш? Ні, треба летіти тихо, страшно, як дух, щоб на хатньому цапові аж шерсть настовбурчилась.
Потім Карлсон домовився з Малим про сигналізацію дзвоником.
- Якщо ти подзвониш один раз,- сказав він,- то це буде «Приходь негайно», якщо двічі, то «Будь ласка, не приходь», а як тричі, то «Уяви собі, що на світі нема такого вродливого, і розумного, і до міри затов-стого, і відважного, і в усьому найкращого, як ти, Карлсоне».
- Навіщо ж мені дзвонити про таке? - здивувався Малий.