- Ходи! - схвильовано квапила його панна Цап.- Ходи, сховаємось у спальні!
Малий опинався. Лишити таке видовище, коли воно тільки почалося! Але панна Цап була невблаганна.
- Швидше, бо я зараз зомлію!
І хоч як Малий не хотів, а все ж таки довелося йому піти до спальні. Там вікно було відчинене, але панна Цап одним махом зачинила його. Потім опустила жалюзі, добре розправила завісу й почала стягувати до дверей меблі. Видно, вона нізащо в світі не хотіла більше дивитися ні на яких привидів. Малий не міг її збагнути - адже досі панна Цап так прагнула побачити [450]їх! Він сидів на татовому ліжку, спостерігав, як вона надсаджується, і хитав головою.
- Мабуть, Фріда не така боягузлива,- сказав він. Та саме тепер панна Цап не хотіла й чути про Фріду.
Вона перетягувала меблі - столи, стільці й невеличку книжкову шафу. Перед дверима вийшла справді гарна барикада.
- Ось так! - задоволено сказала панна Цап.- Тепер, мабуть, ми можемо бути спокійні.
Проте з-під татового ліжка почувся глухий голос, ще задоволеніший.
- Ось так! Тепер, мабуть, можемо бути спокійні. Тепер ми зачинилися на ніч!
І звідти вилетів невеличкий привид, аж засвистіло за ним.
- Рятуйте! - закричала панна Цап.- Поможіть!
- Що помагати? - спитав привид.- Складати меблі? Але ж я не вантажник.
І привид зайшовся сміхом. Але панні Цап не було смішно. Вона кинулася до дверей і почала розкидати меблі, аж стільці мигтіли. Барикада вмить була розвалена, і, репетуючи на цілу хату, панна Цап вибігла до передпокою. [451]
Привид подався за нею. Малий теж. А позаду мчав Бімбо і голосно гавкав. Він нюхом не відчував ніякого привида й гадав, що то якась весела забава. Привид, звичайно, теж так гадав.
- Гей-гей! - вигукував він, кружляючи біля самих-вух панни Цап.
Але вряди-годи він давав їй трохи відбігти, щоб було1 ще цікавіше. Так вони гасали по всій квартирі: панна Цап попереду, а привид за нею - до кухні, а з кухні до вітальні, з вітальні до кімнати Малого, і так без кінця.
Панна Цап не переставала верещати, і врешті привидові довелося трохи заспокоїти її.
- Ну, ну, не репетуйте! Нам же так весело!
Та це не допомогло. Панна Цап аж завила і знову помчала до кухні. Але там серед підлоги стояла ба-лійка, де панна Цап мила ноги. А привид летів у неї за плечима.
- Гей-гей! - кричав він їй над самим вухом.
І панна Цап гепнула просто в балійку. Пролунав такий гучний зойк, ніби хтось засурмив у сурму.
- Цитьте, ви до смерті перелякаєте і мене, й сусідів. Прийде поліція, якщо ви не будете обережні,- сказав привид.
Усю підлогу залила вода, а серед калюжі, розставивши руки, сиділа панна Цап. Але вона на диво швидко схопилася й вибігла з кухні. Мокра сукня хляпала їй по литках.
Привид не міг утриматись, щоб кілька разів не стрибнути в балійку, де ще залишилось трошки води на дні.
- Дуже гарно бризкає по стінках,- сказав привид Малому.- Всі ж люди люблять спотикатися об балій-ки, то чого вона репетує?