Привид ще раз стрибнув у воду і хотів далі гнатися [452] за панною Цап, та її не було. Тільки на паркеті і в передпокої залишилися сліди від її мокрих ніг.
- Прудконогий хатній цап,- мовив привид.- Ось є свіжий слід. А куди він веде, зараз побачимо. Угадай, хто найкраще в світі читає сліди?
Слід вів до ванної. Панна Цап замкнулася там зсередини і переможно зареготала. Привид затарабанив у двері.
- Відчиніть, кажу вам!
З ванної почувся радісний сміх.
- Відчиніть... бо я не граюся! - закричав привид.
Панна Цап затихла, проте не відчинила. Тоді привид звернувся до Малого, що стояв і відсапувався після біганини.
- Скажи ще ти їй. Вона все робить, щоб стало зовсім не цікаво!
Малий обережно постукав у двері.
- Це я,- сказав він.- Ви довго думаєте сидіти у ванній?
- Цілу ніч, будь певний,- відповіла панна Цап.- Я зараз постелю собі тут усі рушники.
Тоді привид сердито сказав:
- Ну й стеліть, будь ласка! Тільки зіпсуєте все, Щоб ми не могли веселитися. Але вгадайте, хто тоді полетить до Фріди?
У ванній довгу хвилину панувала тиша. Мабуть, панна Цап обмірковувала ці жахливі слова. Врешті вона жалібно озвалася:
- Ні, не лети туди, чуєш? Я не хотіла тебе розгнівати! [453]
- Ну, тоді вилазьте! - сказав привид.- А то я вирушаю просто до Фріди! І вона напевне попаде до тієї телевізорної скриньки!
Чути було, як панна Цап кілька разів зітхнула. Потім вона покликала:
- Малий, притули-но вухо до шпарки, хай я тобі щось шепну!
Малий так і зробив.
Він притулив вухо до шпарки в дверях, і панна Цап зашепотіла йому:
- Розумієш, я гадала, що не боюся привидів, аж виявилося, що боюся. А ти такий відважний! Чи не міг би ти попросити,, щоб те жахливе страховисько зникло й прилетіло іншим разом, коли я трохи звикну? Та нехай пообіцяє тим часом не літати до Фріди.
- Побачу, що можна вдіяти,- сказав Малий.
Він обернувся до привида. Та привида вже не було.
- Він полетів собі! - вигукнув Малий.- Подався додому. Ходіть самі гляньте!
Та панна Цап не зважилася вийти, аж поки Малий обійшов усю квартиру й перевірив, чи немає десь привида.