Потім панна Цап довго сиділа в кімнаті Малого і тремтіла всім тілом. Та поволі заспокоїлась.
- О, як було страшно, коли він прилетів! - казала вона.- Але уяви собі, яка буде програма на телебаченні! Фріда нічого подібного не зазнала.
Вона тішилась, як дитина. Тільки часом здригалася, коли згадувала, як допіру за нею гнався привид.
- Щиро казати, з мене вже досить привидів,- мовила вона.- Не доведи господи ще раз побачити таку потвору!
Та не встигла вона докінчити, як у шафі хтось глухо замукав, і того було досить, щоб панна Цап знову заверещала. [454]
- Слухай! Чуло моє серце, що привид у шафі! О, я зараз умру!
Малому було шкода панни Цап, та він не знав, як її заспокоїти.
- Та ні,- врешті мовив він.- То не привид... Мабуть, то невеличка корівка... так, то напевне корівка.
Але з шафи почувся голос:
- Корівка? Уяви собі, що ні!
Дверцята відчинились, і з'явився привид із Васаста-ду в білому одязі, що його Малий сам пошив. Він глухо застогнав, знявся вгору й почав кружляти навколо лампи під стелею.
- Гей-гей, найстрашніший у світі привид, а не корівка!
Панна Цап верещала, а привид кружляв під стелею. Він літав дедалі швидше, а панна Цап верещала дедалі дужче.
Раптом сталося лихо. Привид занадто близько підлетів до лампи, і його одяг зачепився за гачок, що стирчав назовні.
Д-р-р-р - розпоролося старе благеньке простирадло й лишилось висіти на гачку, а навколо кружляв Карл-сон у своїх звичайних синіх штанях, картатій сорочці і шкарпетках у червону смужку. Він так захопився, що не помітив лиха. Він літав, і стогнав, і зітхав ще страшніше, як досі. Та за четвертим разом він раптом зауважив, що на лампі щось висить і метляється, як він пролітає повз нього.
- Що то за плахта висить на лампі? - запитав він.- Може, такий собі сачок ловити мухи?
Малий ледве спромігся видушити з себе:
- Ні, Карлсоне,.то не сачок.
Тоді Карлсон зиркнув униз на своє кругле тіло, побачив свої сині штани і збагнув, що він уже більше не привид із Васастаду, а просто Карлсон. [455]
Він трохи незграбно і зніяковіло приземлився перед] Малим. і
- Ну, що ж,- сказав він,- лихо може статися з кожним, навіть з найкращим у світі. Ось вам приклад... Але це дурниця, не варто й згадувати.
Панна Цап сиділа бліда як стіна й дивилася на нього. Вона хапала ротом повітря, як викинута на берег рибина. Та врешті вона спромоглася на кілька слів:
- Хто... хто, о господи, хто ти такий? І Малий відповів майже скрізь сльози:
- Це Карлсон, що живе на даху.
- А хто... хто такий Карлсон, що живе на даху? - важко дихаючи, спитала панна Цап.