- Начебто вона готує вечерю,- сказав Карлсон,- бо стукнула сковородою.
І справді, з кухні невдовзі запахло дуже смачними тюфтельками.
- Вона вминає тюфтельки, що лишилися з обіду,- сказав Малий.- О, як я хочу їсти!
Карлсон кинувся до дверей.
- Мчімо до кухні! - гукнув він.
І справді, Карлсон відважний, подумав Малий, коли насмілюється поткнутися туди, проте й сам не хотів [461] пасти задніх. Тому обережно подався слідом за Карл-соном.
А той був уже в кухні.
- О, здається, ми якраз устигли на вечерю!
Панна Цап, що стояла біля плити й мішала тюфтельки, лишила сковороду й рушила назустріч Карлсо-нові. Вигляд у неї був загрозливий.
- Геть! - закричала вона.- Геть звідси!
У Карлсона опустилися кутики рота, і він насупився.
- Я не граюся, коли ви будете такі сердиті. Я теж хочу тюфтельок. Хіба ви не розумієте, що я зголоднів, цілий вечір удаючи привида?
Він підлетів до плити і схопив із сковороди тюфтельку. Та це вже було занадто. Панна Цап заревла й кинулась на Карлсона. Вона схопила його за комір і вишпурнула за двері на чорний хід.
- Геть! - крикнула вона.- Гайда додому і більше сюди не потикайся!
Малий був страх який розгніваний. «Як можна так ставитись до мого любого Карлсона?» - розпачливо думав він.
- Фе, які ви недобрі,- сказав він мало не крізь сльози.- Карлсон мій приятель і повинен бути зі мною.
Більше він нічого не сказав, бо відчинилися двері і з'явився Карлсон. Він теж був розгніваний.
- Я не граюся. Я не граюся, коли тут таке робиться. Викидати мене за двері на чорний хід...о!
Він підскочив до панні Цап і тупнув ногою.
- На чорний хід, фе... Я хочу, щоб мене викинули з сіней на сходи, як усіх порядних людей!
- Про мене! - мовила вона і, хоч Малий біг ззаду та плакав, поволокла Карлсона через усю квартиру до сінешніх дверей, щоб викинути його на сходи, як він і хотів.
- Ось тепер маєш! Тепер ти задоволений? [462]
- Еге ж, задоволений,- відповів Карлсон, і панна Цап так хряснула дверима, що весь будинок здригнувся.
- Нарешті! - сказала вона й рушила назад до кухні.