Як приємно було сидіти втрьох і вечеряти! Та раптом панна Цап вигукнула:
- О господи, ти ж, Малий, ізольований, а ми за-тягли його сюди! - вона показала на Карлсона.
- Ні, ми його не тягли. Він сам прилетів,- сказав Малий.
Та все ж таки він стурбувався.
- А що, як ти, Карлсоне, захворієш тепер на скарлатину?
- Скар...скар...- муркотів Карлсон. Він напхав повен рот пирога і не міг і слова мовити,- скарлатину?.. Гей! До того, хто колись хворів на найважчу в світі булочкову гарячку й не вмер, ніщо більше не вчепиться. [468]
- Не завжди,- сказала панна Цап і зітхнула. Карлсон ум'яв останню тюфтельку, облизав пальці й мовив:
- Звичайно, в цьому домі трохи сутужно з їжею, але з усім іншим тут добре. То, може, я теж тут ізолююсь.
- О господи! - вигукнула панна Цап.
Вона сердито зиркнула на Карлсона, потім на тацю, що була вже зовсім порожня.
- Не багато лишилося на таці після того, як ти приклався до їжі,- сказала вона.
Карлсон підвівся з ліжка і погладив себе по животі.
- Я вже наївся і встаю від столу. Але, бачу, крім мене, ніхто не встає. [469]
Карлсон покрутив за ґудзика на животі, моторчик загув, і він обважніло полетів до вікна.
- Гей-гоп! - гукнув він.- Доведеться вам посидіти без мене, бо я поспішаю.
- Гей-гоп, Карлсоне! - відповів Малий.- Тобі справді треба летіти?
- Нарешті,- буркнула панна Цап.
- Авжеж, мені треба поспішати! - гукнув Карлсон.- А то я спізнюся додому на вечерю. Гей-гей!
І він полетів.
Другого ранку Малий довго спав. Збудив його телефонний дзвінок. Він побіг до передпокою і зняв трубку. То була мама.
- Любий синку!.. Це такий жах...
- Який жах? - сонно спитав Малий.
- Та все те, що ти написав у листі. Я так хвилююся!