- Чого? - спитав Малий.
- Ти ж знаєш,- сказала мама.- Бідна дитино!.. Але завтра я вернуся додому.
Малий зрадів і миттю пробуркався. Хоч і досі не розумів, чого мама називає його «бідною дитиною».
Не встиг Малий покласти трубку, як телефон знову задзвонив. То нарешті з Лондона озвався тато.
- Як ся маєш, Малий? - спитав він.- А як Боссе й Бетан, чемні?
- Не думаю,- відповів Малий.- Та й не знаю, бо вони в лікарні.
Чути було, що тато схвилювався.
- В лікарні? Що це означає?
І коли Малий пояснив, що то означає, тато сказав так само, як і мама: [470]
- Бідна дитино... Я завтра ж вернуся додому. Розмова скінчилась, але відразу ж телефон задзвонив знову.
То був уже Боссе.
- Передай хатньому цапові та її старому лікареві, що вони кепсько розуміються на хворобах. Це не скарлатина. Ми з Бетан завтра будемо вдома.
- Ви не хворі на скарлатину? - перепитав Малий.
- Уяви собі, що ні! Тутешній лікар сказав, що ми випили забагато шоколаду з булочками. Тоді на тілі буває висипка, якщо організм надто чутливий.
- Типовий випадок булочкової гарячки,- сказав Малий.
Але Боссе вже поклав трубку.
Коли Малий убрався, він пішов до кухні сказати панні Цап, що тепер він більше не ізольований.
Вона якраз почала готувати другий сніданок. У кухні міцно запахло прянощами.
- От і добре,- мовила панна Цап, коли Малий розповів, що завтра всі мають вернутися додому.- А то мої нерви більше не витримають.
Вона завзято мішала кописткою в каструлі на плиті. Там у неї були якісь густі драглі, і панна Цап щедро посипала їх сіллю, перцем та іншими присмаками.
- Ось так,- приказувала вона.- Треба ще посолити, та поперчити, та додати всякого коріння, і тоді буде смачно.
Потім панна Цап стурбовано глянула на Малого.
- Ти ж сьогодні не чекаєш того плюгавого Карл-сона? Хоч би я останні свої години тут мала спокій.
Та не встиг Малий щось відповісти, як за вікном хтось заспівав радісним голосом:
Прилинь, ясне сонечко, У моє віконечко... [471]