І на підвіконні вродився Карлсон.
- Гей-гоп! Ось прилинуло ваше ясне сонечко, тепер будемо бавитись. Гей-гоп!
Та панна Цап благально звела до нього руки:
- Ні, ні!.. Все, що завгодно, тільки не бавитись!
- Ну звичайно, спочатку ми поснідаємо,- мовив Карлсон і злетів з підвіконня. Панна Цап уже накрила [472] стіл собі й Малому. Карлсон сів на стілець і взяв ножа та виделку.
- Ну, починаймо! Давайте сніданок. Він приязно кивнув панні Цап.
- Ви теж можете поснідати з нами. Візьміть собі тарілку й сідайте до столу.
Він принюхався.
- А що ви нам дасте?
- Доброї прочуханки,- сказала панна Цап і почала ще дужче мішати в каструлі.- Принаймні тобі її треба було б дати. Але в мене так болить усе тіло, що, мабуть, я сьогодні не здужаю бігати.
Аж ось панна Цап висипала своє вариво в миску й поставила на стіл.
- їжте,- мовила вона.- Я поснідаю потім, бо лікар сказав, що мені треба їсти в тиші й спокої.
- Атож,- кивнув Карлсон,- там десь у коробці є сухарі, і ви погризете собі їх, коли ми поснідаємо. Візьмете скоринку і з'їсте в тиші й спокої.
Він спритно наклав собі на тарілку чималу купку пудингу. Зате Малий узяв тільки ложку. Він завжди боявся їжі, якої ще не пробував. А такого пудингу Малий ще зроду не бачив.
Карлсон почав мостити з пудингу вежку і вал навколо неї. Поки він споруджував свою фортецю, Малий обережно скуштував і... ох! Йому забило дух, на очах виступили сльози, а в роті запекло, немов вогдем. Але ж панна Цап стояла й очікувально дивилася на нього, тому Малий мовчки проковтнув той пудинг.
Карлсон глянув на нього з-за своєї вежі й запитав:
- Що з тобою? Чого ти плачеш?
- Я... я згадав щось дуже сумне,- затнувся Малий.
- Ага,- мовив Карлсон і жадібно накинувся на свою вежу. Він засунув до рота першу ложку, та враз зойкнув і зайшовся слізьми. [473]
- Що таке? - спитала панна Цап.
- Мабуть, отрута... Але вам видніше, чого ви сюди намішали,- сказав Карлсон.- Мерщій несіть пожежну помпу, бо в мене горлянка горить!
Він витер сльози.
- А ти чого плачеш? - спитав Малий.
- Я також згадав щось дуже сумне,- відповів Карлсон.
- А що саме? - поцікавився Малий.