Малий аж віддих затамував - так слухав. От цікаво!. Він майже забув про Карлсона в скрині. Та ось, на свій переляк, він почув, що хтось іде передпокоєм. І то справді був Карлсон! Двері на кухню стояли відчинені, і Малий побачив його, ще як панна Цап та пан Пек ні про що й гадки не мали.
Так, то був Карлсон! І все-таки не Карлсон. О господи, на кого він був схожий у театральному костюмі Бетан - довгій оксамитовій сукні, що тяглася по підлозі, і з мереживним шарфом, що теліпався одним кінцем спереду, а другим ззаду? Він більше скидався на веселу молодичку. І та молодичка неухильно наближалась до кухні. Дарма Малий відчайдушно махав йому, щоб він вернувся. Ні, Карлсон, здавалось, не розумів Малого, він тільки махнув йому на відповідь... і зайшов до кухні.
- До пишної зали вступає горда значна дама, - заявив Карлсон.
Він зупинився в дверях у своєму костюмі з шарфом. То було таке видовище, що пан Пек аж очі витріщив.
- Хто це! Що це за така смішна дівчинка? - вигукнув він.
Але панна Цап тим часом отямилась.
- Смішна дівчинка? Ні, це препоганий хлопчисько! Гіршого я не бачила на своєму віку. Геть звідси, шибенику!
Та Карлсон не зважав на неї.
- Горда значна дама, що танцює й розважається,- сказав він далі й пішов у танець.
Такого танцю Малий зроду не бачив, і пан Пек мабуть, теж. [479]
Карлсон човгав по кухні ногами, зігнувши коліна, і час від часу підстрибував та махав шарфом.
«Не дуже мудра витівка,- подумав Малий,- але хай робить що завгодно, аби тільки не знявся в повітря, о, аби тільки він не почав літати!»
Карлсон нап'яв на себе стільки одежі, що пропелера не було видно. І Малий був радий тому. Бо що б сталося, якби Карлсон раптом знявся в повітря! Звісно, пан Пек спочатку був би ошелешений, але як тільки трохи отямився б, то відразу пустив би свою телекамеру.
Пан Пек дивився на той незвичайний танок і сміявся. Сміявся дужче й дужче.
Тоді Карлсон і собі почав усміхатися, підморгувати й махати шарфом панові Пеку, коли човгав ногами повз нього.
- Дуже смішний хлопець,- мовив пан Пек.- Треба буде використати його в якійсь дитячій програмі.
Гіршого він не міг нічого сказати панні Цап.
- Він на телестудії? Тоді бережіться! Хіба як хочете, щоб хтось перевернув вам усю студію, тоді кращого за нього вам не знайти.
Малий притакнув.
- Атож. А як він переверне всю студію, то скаже, що то дурниці, не варто й згадувати. Краще бережіться його!
Пан Пек не наполягав.
- Як хочете... Я лише запропонував вам. У нас є й інші діти.
До того ж пан Пек поспішав, бо мав ставити якусь п'єсу. Йому треба було йти. І враз Малий побачив, як Карлсон почав намацувати ґудзика на животі. Він страх як перелякався: невже в останню мить усе пропаде?
- Не треба, Карлсоне, не треба! - схвильовано шепотів Малий. [480]
Але Карлсон далі намацував ґудзика. Йому було важко знайти його через усю ту одежу, що він налигав на себе.