Видно було, що питання не сподобалося Карлсонові. Він невдоволено глянув на Малого.
- Мушу сказати, що дехто страх який ледачий. Я маю найкращу в світі мітлу і найкращу в світі лопатку, та вони не годяться деяким ледарям, ні, їм давай пилосос, щоб самим не довелося нічого робити!
Карлсон пирхнув.
- Я міг би мати тисячу пилососів, якби захотів. Але я не такий ледачий, як дехто. Я люблю працювати.
- Я теж люблю,- виправдувався Малий,- але... Та врешті, в тебе ж нема електрики до пилососа.
Він похопився, що Карлсонова хатка зовсім не сучасна. В ній не було ні електрики, ні водогону. Вечорами Карлсонові доводилося світити гасову лампу, а воду він брав із діжечки, що стояла на розі під ринвою.
- І смітника ти теж не маєш,- сказав Малий,- хоч він тобі найдужче потрібен.
- Я не маю смітника? - спитав Карлсон.- Що ти вигадуєш? Замітай лишень, і я покажу тобі найкращий у світі смітник.
Малий зітхнув. Тоді взяв мітлу і заходився замітати. Карлсон лежав, заклавши руки за шию, і задоволено стежив за Малим. Потім заспівав йому, як і обіцяв: [396]
Ясне сонце спати плине, Та лиш той, хто не лінився, Хто в роботі натомився, Солодко спочине.
- Саме так воно й є,- сказав Карлсон і вгніздився ще зручніше на подушці. Далі знов заспівав, а Малий усе замітав та й замітав. Раптом Карлсон сказав:
- Поки ти ще замітаєш, то міг би зварити мені кави.
- Я? - здивувався Малий.
- Так, будь ласка,- мовив Карлсон.- Але я не хочу, щоб ти через мене перепрацьовувався. Ти тільки розпали вогонь у каміні, принеси трохи води й звари каву, а питиму вже я сам.
Малий неприязно глянув на підлогу, що нітрохи не стала чистіша.
- Може, ти сам упорався б із кавою, поки я позамітаю? - сказав він.
Карлсон тяжко зітхнув.
- І де беруться такі ледарі, як ти? - сказав він.- Ти ж однаково крутишся, то невже так важко зварити трохи кави?
- Ні, звичайно, не важко,- погодився Малий.-
Мушу тільки сказати, що...
- А ти нічого не мусиш казати,- перебив Карлсон.- Не завдавай собі зайвого клопоту! Натомість спробуй стати хоч трохи в пригоді тому, хто геть виснажився, дбаючи про тебе,- вичистив пилососом вуха і, я вже й забув, що ще.
Малий відклав мітлу, взяв відро й побіг по воду. Потім набрав трісок із дровітні й набив ними камін. Та хоч як він намагався розпалити їх, а все дарма.
- Я не маю навички,- виправдувався Малий.- Може, ти... тільки розпалиш - і все?
- Нічого не вийде,- мовив Карлсон.- Якби я був на ногах, то інша річ. Я б тоді показав тобі, як треба [397]