- Чекай, Малий, я ще до тебе доберуся! - сердито крикнула вона.
- У кожному разі я не показувався у вітальні! - відповів Малий, і знову залунав регіт.
Якби Бетан не була така сердита, то почула б, що реготало двоє.
Якось Малий повернувся зі школи додому сердитий і з великою ґулею на лобі. Мама була на кухні. Побачивши ґулю, вона, як Малий і сподівався, дуже перелякалась.
- Що з тобою сталося, дитино? - спитала вона, пригортаючи Малого.
- Крістер шпурнув у мене каменем,- похмуро відповів Малий.
- Каменем? От поганий хлопчисько! - вигукнула мама.- Чому ж ти не прийшов і не сказав мені? [294]
- Навіщо? Адже ви не вмієте шпурляти камінням. Ви б ні разу не влучили навіть у стіну дровітні.
- Ото дурненький! - сказала мама.- Невже ти думаєш, що я буду кидати в Крістера камінням?
- А чим же ще ви можете кинути? - здивувався Малий.- Замашнішого ви нічого не знайдете.
Мама зітхнула. Вона зрозуміла, що не тільки Крістер при нагоді шпурляє каміння. її пестунчик анітрохи не кращий. Просто не віриться - такий маленький хлопчик з милими синіма очима і такий розбишака!
- Скажи, а чи не можна взагалі обійтися без каміння? - мовила мама.- Адже про все можна домовитись. Адже на світі немає такого, про що не можна було б спокійно поговорити і дійти згоди.
- Ні, є, мамо,- сказав Малий.- Наприклад, учора. Я саме теж бився з Крістером...
- І зовсім дарма,- перебила його мама.- Замість битися ви могли б розв'язати свою суперечку словами.
Малий сів біля столу і підпер руками розбиту голову.
- Ви так гадаєте? - спитав він, блимнувши на маму очима.- Крістер сказав мені: «Я тебе наб'ю!» Отак і сказав. А я йому відповів: «Ні, не наб'єш!» То як же після цього ми могли розв'язувати суперечку словами? Ви можете мені пояснити?
Мама не знала, що на це відповісти, і їй довелось припинити свою проповідь про мир. її малий розбишака сидів насуплений, тому вона поспішилася поставити перед ним чашку теплого шоколаду та свіжі булочки. [295]
Це було те, що Малий любив. Він учув приємний запах свіжого печива, ще коли піднімався сходами, а мамині чудові булочки з цинамоном принаймні хоч трохи полегшували йому життя.
Малий задумливо відкусив булочку, і, поки жував, мама наліпила йому на ґулю пластир.
Тоді легенько поцілувала його в пластир і лагідно спитала:
- А що у вас із Крістером сьогодні зайшло?
- Крістер і Гунілла кажуть, ніби я все видумав про Карлсона, що живе на даху. Кажуть, що він просто вигадка.
- А хіба це не правда? - обережно спитала мама. Малий звів очі від чашки з шоколадом і сердито зиркнув на маму.