- І що ж відповів Карлсон?
- Сказав, що коли б він був вигадка, то це була б найкраща в світі вигадка. Проте Карлсон якраз не вигадка,- мовив Малий і взяв ще одну булочку.- Карлсон вважає, що навпаки - Крістер і Гунілла вигадка. «Страшенно безглузда вигадка»,- каже він. І я теж так гадаю.
Мама нічого не відповіла на це. Вона знала, що однаково не переконає Малого, тому тільки мовила:
- Я вважаю, що тобі слід більше гратися з Крістером та Гуніллою і менше думати про Карлсона, що живе на даху.
- Карлсон принаймні не шпурляє в мене камінцями,- сказав Малий і помацав ґулю на лобі.
Раптом він щось згадав і радісно всміхнувся до мами:
- О, я мало не забув - сьогодні я вперше побачу, де живе Карлсон!
Але він зразу ж пожалкував, що пробалакався. Ну й дурний, хіба можна казати про таке мамі!
Проте ці слова не здалися мамі страшнішими й небезпечнішими за все інше, що Малий розповідав про Карлсона, і вона безтурботно мовила:
- Ну що ж, тобі, мабуть, буде дуже цікаво. Але вона навряд чи була б така спокійна, якби вдумалася в те, що сказав їй Малий. Адже уявіть собі тільки, де жив Карлсон!
Малий устав із-за столу наїдений і цілком задоволений своїм життям. Ґуля на лобі вже не боліла, в роті залишився чудовий смак булочок з цинамоном, у вікно до кухні зазирало сонце, і мама в своєму картатому фартусі була така мила.
Малий підійшов до неї і пригорнувся. - Я так люблю вас, мамо,- сказав він. [297]
- Я дуже рада.
- Люблю, бо у вас усе таке рідне.
Потім він пішов до своєї кімнати й почав чекати на Карлсона. Вони мали сьогодні разом вирушити на дах, і коли б Карлсон був тільки вигадка, як заявляє Кріс-тер, то навряд чи Малий міг би туди попасти.
Малому довелось чекати довго.
- Я прийду по тебе приблизно годині о третій, чи о четвертій, чи о п'ятій, але ні в якому разі не раніше шостої,- сказав йому Карлсон.
Малий не зовсім зрозумів, коли ж саме Карлсон наміряється прийти, і спитав його ще раз.
- Принаймні не пізніше сьомої,- відповів той,- але навряд чи буду до восьмої. Чекай мене десь приблизно о дев'ятій, після того, як проб'є годинник!
Малий чекав цілу вічність, і врешті йому самому почало вже здаватися, що Карлсон тільки вигадка. Та раптом почулося гудіння моторчика, і до кімнати влетів Карлсон, веселий і бадьорий.
- О, я вже не можу тебе дочекатися! - вигукнув Малий.- Ти коли обіцяв прийти?
- Я сказав, що прийду приблизно. От я й прийшов приблизно.
Він попростував до акваріума Малого, де плавали яскраві рибки, занурив у воду обличчя і почав жадібно пити.
- Обережно! Там мої рибки! - крикнув Малий.