- Коли в людини гарячка, їй доводиться багато пити,- мовив Карлсон.- І якщо вона ненароком і проковтне одну-дві рибинки, то це дурниці, не варто й згадувати!
- У тебе гарячка? - спитав Малий. [298]
- Авжеж! Ще й яка! Помацай,- відповів Карлсон і притулив руку Малого собі до чола.
Проте Малий не відчував, щоб Карлсон був дуже гарячий.
- Яка ж у тебе температура? - спитав він.
- Та... тридцять - сорок градусів щонайменше!
Малий нещодавно хворів на кір і добре знав, що таке гарячка. Він похитав головою і сказав:
- Ну, по-моєму, ти не хворий.
- Ох ти ж, поганий хлопчисько! - закричав Карлсон і тупнув ногою.- Хіба я вже й захворіти не можу, як усі інші люди?
- Ти хочеш бути хворим? - здивувався Малий.
- Авжеж, кожен хоче,- відповів Карлсон.- Я хочу лежати в ліжку з великою-превеликою гарячкою. Ти прийдеш довідатись, як я себе почуваю, і я скажу, що я найхворіший у світі. Ти спитаєш, чи я нічого не хочу, і я відповім, що коли я такий страшенно хворий, то нічогісінько мені не треба... крім величезного торта, і купи тістечок, і повної пригорщі шоколаду, і торби всяких цукерок.
Карлсон очікувально дивився на Малого, а той стояв зовсім розгублений, бо не знав, де він зможе дістати все те, що бажає Карлсон.
- І я хочу, щоб ти став мені за матір,- вів далі Карлсон.- Ти вмовлятимеш мене випити якісь бридкі ліки і пообіцяєш за це п'ять ере. Ти пов'яжеш мені шию вовняним шарфом, а я скажу, що він кусається, і погоджусь зостатися в ньому тільки за п'ять ере.
Малому дуже захотілося стати Карлсонові за матір. [299]
Та це означало, що йому треба спорожнити свою скарбничку. Вона стояла на книжковій полиці, гарна, повна-повнісінька. Малий приніс із кухні ножа й заходився добувати з неї п'ятиерові монети. Карлсон ревно допомагав йому і страх як радів, коли із скарбнички викочувалася монета. Там були монети по десять і по двадцять п'ять ере, та Карлсонові найбільше подобались п'ятаки.
Потім Малий помчав до крамнички і майже на всі гроші накупив цукерок та шоколаду. Коли він віддавав крамареві свої скарби, то на мить згадав, що збирав ці гроші на собаку. Він тяжко зітхнув, але тут же подумав, що той, хто має стати Карлсонові за матір, не може дозволити собі тримати собаку.
Повертаючись назад, Малий розсовав ласощі по кишенях і заглянув до вітальні. Там уся родина - мама, і тато, і Боссе, і Бетан - пила післяобідню каву. Та сьогодні Малому ніколи було сидіти з ними. На мить він подумав, чи не покликати їх до себе в кімнату познайомитися з Карлсоном, але, добре все зваживши, відмовився [300] від цієї гадки. Ще не пустять його з Карлсоном на дах! Краще відкласти знайомство до іншого разу!
Малий узяв з таці жменю мигдалевого печива - Карлсон-бо сказав, що печива теж хоче,- і поспішив до своєї кімнати.
- Як ти довго змушуєш мене чекати! Мене, такого хворого й нещасного! - докірливо сказав Карлсон.- Температура піднімається у мене по кілька градусів на хвилину, і тепер на мені вже можна було б зварити яйце.
- Я поспішав, як лише міг,- виправдувався Малий,- і скільки всього накупив...
- Але ж залишив п'ятиерову монету? Я маю одержати п'ять ере за те, що мене кусатиме шарф,- злякано перебив його Карлсон.
Малий заспокоїв його - сказав, що зберіг кілька п'ятаків.
У Карлсона радісно заблищали очі, і він застрибав на місці з утіхи.
- О, я найхворіший у світі! - сказав він.- Нам треба швидше покласти мене до ліжка.