- Ох, які ви старомодні, страшенно старомодні,- мовив Карлсон.- Ну, хай вам біс, тоді придумайте щось самі, щоб було весело. А то я не граюся,- додав він і ображено надув губи. [337]
- Авжеж, ми придумаємо щось інше,- благально сказав Малий.
Але Карлсон, мабуть, таки насправді розгнівався на них.
- Oсь я візьму та й полечу собі геть,- заявив він. І Малий, і Крістер, і Гунілла розуміли, яке це буде для них лихо, тому хором почали вмовляти Карлсона, щоб він залишився.
Карлсон якусь мить сидів насуплений і мовчав.
- Я ще не певний,- нарешті озвався він,- але,
може, я й залишусь, коли вона,- Карлсон тицьнув пухкеньким пальцем у Гуніллу,- коли вона погладить мене й скаже: «Любий Карлсоне».
Гунілла з радістю погладила його й попросила:
- Любий Карлсоне, залитися з нами, ми неодмінно придумаємо якусь гру!
- Ну гаразд,- погодився Карлсон,- нехай буде так.
Дітям полегшало на серці. Проте ненадовго. Мама й тато Малого звичайно щовечора виходили на прогулянку. І ось тепер мама гукнула з сіней:
- Малий, ми йдемо! Крістер і Гунілла можуть побути в тебе до восьмої, а потім ти лягай спати. Коли ми повернемось, я зайду віддати тобі на добраніч!
І діти почули, як у сінях зачинилися двері.
- Вона не сказала, до котрої години мені можна сидіти,- мовив Карлсон і знов насупився.- Я не [338] хочу гратися, коли до мене ставляться так несправедливо.
- Ти можеш бути в мене, скільки захочеш,- сказав Малий.
Карлсон насупився ще дужче.
- А чому мене не випровадять звідси о восьмій, як інших? Ні, я не граюся!
- Гаразд, я попрошу маму, щоб вона випровадила й тебе додому о восьмій,- поспішив запевнити його Малий.- А ти не придумав, чим би нам розважитись?
І раптом поганий настрій у Карлсона як водою змило.
- Ми будемо гратися в привида й лякати людей,- запропонував він.- Ви не уявляєте собі, що я можу зробити з самим тільки простирадлом. Якби кожний, кого я налякав до смерті, давав мені за це по п'ять ере, то я міг би купити собі цілу купу шоколаду. Адже я найкращий у світі привид! - додав Карлсон, і очі в нього радісно заблищали.
Малий, Гунілла і Крістер залюбки пристали на гру в привида.
Проте Малий сказав:
- Може, не треба так страшно лякати людей?
- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон.- Не тобі вчити найкращого в світі привида, як він має лякати людей. Я лише трошки налякаю їх до смерті, вони навряд чи й помітять щось.