- З цього простирадла вийде непоганий одяг привидові.
Він дістав з шухляди коробку з кольоровими олівцями і намалював ними на простирадлі страшну пику. Тоді взяв ножиці, і не встиг Малий його зупинити, як він вирізав дві дірки для очей. [339]
- Простирадло - це дурниця, не варто « згадувати,- сказав він,- а привид мусить бачити. А то він може заблукати і попасти в Індію чи хтозна-куди.
А тоді Карлсон накрився простирадлом з головою так, що видно було тільки його пухкі руки.
Хоч діти й знали, що це лише Карлсон, завинений у простирадло, їм усе-таки стало трохи лячно, а Йофа заходився несамовито гавкати. Коли ж Карлсон увімкнув моторчика й почав літати навколо лампи під [340] стелею, а простирадло заметляло на ньому, стало ще страшніше. Тепер уже справді було чого перелякатися.
- Я невеличкий моторизований привид, дивний, але симпатичний,- сказав Карлсон.
Діти принишкли і боязко дивилися на нього, а собака не переставав гавкати.
- Я, власне, люблю, щоб мотор ревів, коли я літаю,- вів далі Карлсон,- проте як для привида, то краще, мабуть, увімкнути глушник. Ось так!
Він покружляв кілька разів майже нечутно і став ще більше скидатися на привида.
Тепер треба було тільки знайти, кого налякати.
- Може, вийдемо на сходи, там хтось ітиме й налякається до смерті,- запропонував Карлсон.
Тієї миті задзвонив телефон, та Малий не захотів знімати трубки. Телефон дзвонив собі далі.
А Карлсон тим часом почав стогнати й охкати на всі лади.
- Привид, що не вміє як слід стогнати й охкати, нічого не вартий,- пояснив він.- Це перше, чого навчають маленьких привидів у їхній школі.
На всі ці приготування пішло багато часу. Коли вони вже стояли в сінях і лаштувалися вийти на сходи, щоб когось налякати, хтось легенько почав шкрябати зовні в двері. Спочатку Малий подумав, що то повернулися додому мама й тато. Але зненацька він побачив, що крізь шпару для листів хтось просовує довгу крицеву дротину. І Малий згадав, як зовсім недавно тато читав мамі в газеті про те, що в місті з'явилось багато квартирних злодіїв. Вони спочатку телефонують, щоб дізнатися, чи є хто вдома.
Якщо їм не відповідають, вони вирушують до тієї квартири, виламують замок і забирають із хати все, що там є коштовного. [341]
Малий страх як перелякався, коли збагнув, що до них добираються злодії. Гунілла й Крістер теж налякалися не менше. Крістер замкнув Йофу в кімнаті Малого, щоб той не заважав їм гратися в привида, і тепер дуже жалкував, що так зробив.
Лише Карлсон не боявся нічого.
- Спокійно, тільки спокійно! - прошепотів він.- У такому випадку привид - найкраще, що може бути. Переберімося до вітальні, бо, напевне, там твій тато тримає золоті зливки й діаманти.
Карлсон, Малий, Гунілла й Крістер якнайтихіше перебралися до вітальні й поховалися хто де міг. Карлсон заліз у гарну старовинну шаховку, де мама тримала об-руси та серветки, і сяк-так причинив за собою дверцята. Добре зачинити він не встиг, бо саме тієї миті до вітальні навшпиньки зайшли злодії. Малий, що лежав за канапою біля коминка, обережно виглянув. Посеред кімнати стояло двоє чоловіків, дуже неприємних на вигляд, і уявіть собі: то були не хто інші, як Філле й Рулле!
- Треба знайти, де вони тримають гроші,- мовив Філле хрипким голосом.
- Певне, що там,- і Рулле показав на старовинний секретер з багатьма шухлядами.
Малий знав, що в одній шухляді лежать мамині гроші на господарство, а в іншій гарні дорогі брошки й каблучки - їх колись мамі подарувала' бабуся. Татові золоті медалі, одержані за влучну стрільбу, теж були там.
«Який буде жах, коли все це заберуть злодії!» - подумав Малий і ледь не заплакав.