- Прошу, шановні панове, переконайтеся, що в циліндрі нічого нема, анічогісінько!
«Зараз він витягне звідти кролика,- подумав Малий, бо таке він бачив колись у цирку.- Ото буде дивина, як Карлсон справді витягне з циліндра кролика!»
- Як я вже сказав, тут нічого немає,- похмуро вів далі Карлсон.- І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете,- додав він.- Я бачу, що тут сидять [355] малі ненажери і їдять цукерки. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Все це піде теж на благодійну справу.
Малий обійшов із циліндром дітей і назбирав трохи цукерків. Тоді віддав циліндра Карлсонові.
- Чогось у ньому дуже торохтить,- сказав той, піднімаючи циліндра.- Якби він був повний, то так не торохтіло б.
Карлсон узяв один цукерок і засунув до рота.
- Оце-то правдива благодійність! - сказав він і почав задоволено жувати.
Кірре не поклав у циліндр цукерка, хоч мав їх цілий пакуночок.
- Отже, мої любі друзі... і ти, Кірре,- сказав Карлсон,- перед вами вчений собака Альберг. Собака, що вміє робити все: телефонувати, літати, пекти булочки, піднімати лапу... одне слово - все! [356]
Тієї миті пудель справді підняв лапу - якраз біля стільця, де сидів Кірре, і зробив на підлозі калюжку.
- Ось бачите, я не перебільшую,- сказав Карлсон.- Цей пес вміє геть усе.
- Пхе! - мовив Кірре й відсунув стільця від калюжки.- Таку штуку зробить кожний звичайний собака! От хай, цей Альберг трохи поговорить. Оце вже буде важче, ха-ха-ха!
Карлсон звернувся до цуценяти:
- Хіба тобі важко говорити, Альбергу?
- Ні,- відповів Альберг.- Мені важко говорити лише тоді, коли я курю цигарку.
Малий, Гунілла й Крістер аж підскочили з подиву, бо й справді здавалося, що говорить Альберг. Проте Малий усе-таки подумав, що то просто Карлсонові витівки. Та й добре, бо він хотів мати звичайного пса, а не такого, що вміє говорити. [357]
- Любий Альбергу,- вів далі Карлсон,- може, ти розповіси своїм друзям... і Кірре теж, щось із свого собачого життя?
- Залюбки,- погодився Альберг.
І він почав оповідати, грайливо вистрибуючи навколо Карлсона.
- Якось увечері я був у кіно.
- Еге ж, ти був у кіно,- сказав і собі Карлсон.
- Так, і побіч мене на тій самій лаві сиділо дві блохи,- вів далі Альберг.
- Невже? - здивувався Карлсон.
- Так. І як ми після кіно вийшли на вулицю, одна блоха сказала другій: «Що ми будемо робити: підемо додому пішки чи поїдемо на собаці?»
Всі діти вважали, що вистава була гарна, хоч, щоправда, ніяких штук їм не показували. Лише Кірре був невдоволений.