Карлсон здивовано звів брови. [271]
- Через машину? То дурниці, не варто й згадувати! Так і передай своєму татові. Я б сам сказав йому це, якби міг ще трохи побути тут і зустрітися з ним. Але мені треба зараз летіти додому, глянути, що там робиться.
- Як гарно, що ти завітав до мене,- сказав Малий.- Хоч парова машина... Ти ще колись прилетиш?
- Спокійно, тільки спокійно! - мовив Карлсон і покрутив ґудзика на животі приблизно проти пупа. Моторчик зачмихав. Карлсон не рухався з місця, чекаючи, поки він добре розженеться. Та ось Карлсон відірвався від підлоги і закружляв по кімнаті.
- Мотор чогось кашляє,- сказав він.- Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би змастити, адже я найкращий у світі моторист. Та все часу немає... Ні, мабуть, таки загляну до майстерні.
Малий теж подумав, що так буде найкраще.
Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба.
- Гей-гоп, Малий! - гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів. [272]
- Я ж уже сказав, що його звуть Карлсон і що живе він угорі на даху,- мовив Малий.- Що тут такого дуже дивного? Хіба люди не можуть жити, де їм хочеться?
- Не мороч нам голови, Малий,- сказала мама.- Ти налякав нас до смерті. Справжній вибух! Тебе ж могло вбити! Невже ти не розумієш цього?
- Розумію, але Карлсон однаково найкращий у світі машиніст,- відповів Малий і поважно глянув на маму.
Ну як вона не збагне, що не можна сказати «ні», коли найкращий у світі машиніст береться заводити твою парову машину!
- Треба відповідати за свої вчинки, Малий,- сказав тато,- а не складати вину на якогось Карлсона, що взагалі не існує.
- Ні, він існує! - заперечив Малий.
- Ще й літати може,- насмішкувато докинув Босе.
- Уяви собі, що може,- відповів Малий.- Я гадаю, що він ще прилетить, і ти сам побачиш.
- От якби він прилетів завтра,- сказала Бетан.- Я дам тобі крону, Малий, якщо побачу на власні очі Карлсона, що живе на даху.
- Завтра він не зможе,- пояснив Малий.- Завтра йому треба полетіти до майстерні і змастити моторчика.
- За твої витівки тебе самого треба було б змастити...- мовила мама.- Глянь, на що схожа тйоя книжкова полиця? /
- Карлсон кажіе, що це все дурниці, не вгірто й згадувати. І /
І Малий зневажливо махнув рукою, точнісінько так, як махав Карлсон. Він хотів показати мамі, що зовсім не варто побиватися через якусь там книжкову полицю. -
Проте на маму це ніяк не вплинуло. [273]
- Це так каже Карлсон? - спитала вона.- Тоді передай йому, що коли він ще раз пхатиме сюди свого носа, то я так змащу його, що довіку не забуде.