Дядько Юліус був татів далекий родич і раз на рік приїздив у Стокгольм до свого лікаря та відвідати Свантесонів. [513]
Дядько Юліус не хотів мешкати в готелі, вважав, що це надто дорого. Хоч грошей він мав, як полови, а проте завжди трусився над ними.
У Свантесонів не дуже раділи, коли приїздив дядько Юліус. А найменше радів тато. Але мама щоразу казала:
- Ти в нього, властиво, єдиний родич, і мені його шкода. Треба бути ласкавим до сердешного дядька Юліуса.
Та по кількох днях гостини сердешного дядька Юліуса, коли він то ганив її дітей, то вередував їжею, то нарікав геть на все, в мами з'являлася між бровами зморшка, і вона ставала дивно тиха, так само, як і тато, відколи дядько Юліус переступав їхній поріг. Боссе і Бетан майже ніколи не сиділи дома, поки в них жив дядько Юліус.
- Тільки Малий трохи ласкавіший до нього,- часто казала мама.
Але навіть Малому ввірвався терпець. І останнього разу, коли дядько Юліус гостював у них, Малий намалював його в альбомі і підписав малюнок: «Він дурний».
Дядько Юліус випадково побачив альбом і сказав:
- Кінь у тебе вийшов не дуже гарний!
Авжеж, йому все було не дуже гарне. З дядька Юліуса гість був нелегкий, що правда, то правда, і коли він нарешті пакував свою валізку й вирушав назад у Вес-тергетланд, Малому здавалося, ніби весь дім раптом розквітає і лунає веселою мелодією. Всі робилися дотепні й жартівливі, ніби сталося щось справді приємне, і тільки тому, що сердешний дядько Юліус покидав їх.
І ось тепер, як виходило з листа, він мав знову приїхати й намірявся побути тижнів зо два. Це буде з усіх боків приємна гостина, писав він, а крім того, лікар порадив йому лікуватися й робити масаж, бо вранці в нього терпне тіло. [514]
- От тобі й мандрівка,- зітхнула мама.- Малий не хоче їхати з нами, та ще й дядько Юліус прибуває.
Тоді тато вдарив кулаком по столу і сказав, що особисто він таки не відмовиться від подорожі і візьме з собою маму, навіть якщо доведеться тягти її спершу силоміць. Малий хай чи їде з ними, чи лишається, як сам знає, його воля, а дядько Юліус може приїздити й зупинятися в них, ходити скільки завгодно до лікаря або сидіти в Вестергетланді, як йому заманеться, але особисто він твердо наміряється вирушити в подорож, хай би з'явилося й десять дядьків Юліусів!
- Ну гаразд,- Озвалася мама,- треба поміркувати про це.
А поміркувавши, мама заявила, що спитає панну Цап, яка допомагала вже їм, коли мама восени захворіла, чи не прийшла б вона й не доглянула... двох упертих парубків - Малого і дядька Юліуса.
- І третього впертого парубка, що зветься Карл-сон,- додав тато.- Бо він товктиметься тут цілими днями.
Боссе так зареготав, що мало не впав зі стільця.
- Хатній цап і дядько Юліус, та ще й Карлсон, що живе на даху,- ото буде приємне товариство!
- А Малого ти що, забув? - додала Бетан.
Вона обняла Малого, задумливо глянула йому у вічі й промовила:
- Аж не віриться, що є такі, як мій братик. Воліє лишитись дома з хатнім цапом, дядьком Юліусом і Карл-соном замість поїхати в таку пречудову подорож із мамою і татом.
Малий випручався.
- Коли товаришуєш з тим, хто найкращий від усіх, то мусиш його пильнувати,- похмуро буркнув він.
Не думайте, що він не розумів, яка йому буде морока! Страшенна морока,- адже Карлсон крутитиметься [515] перед очима в дядька Юліуса і панни Цап! Певне, що треба комусь лишитися вдома й запобігти неприємностям.