- А я знаю такого, що думає негайно трохи пожартувати,- сказав він і бабахнув з пістолета. Понад дахами покотилася луна, а Карлсон гукнув: - Відчиняйте, поліція!
Рулле й Філле зірвалися з підлоги, ніби їм сипнули жару в штани.
- Струлле, рибай! - крикнув Філле.
Він хотів сказати «Рулле, стрибай», але з ляку не міг говорити як слід.
- Мерщій до фаши! - гукнув він.
Удвох вони кинулись до шафи, зачинили за собою дверці й принишкли. Тоді зсередини почувся наляканий голос Філле:
- Мене просили сказати, що Рілле і Фулле нема дома! Так, їх нема, кудись пішли!
Потім, коли Карлсон з Малим вернулися на ґаночок, Малий сів, схилив голову й посумнішав. Він уявив собі, як йому буде важко охороняти Карлсона, такого необережного, та ще й не від будь-кого, а. від Рулле й Філле. А тут ще панна Цап і дядько Юліус... ой, та він забув сказати про дядька!
- Слухай, Карлсоне...- почав Малий.
Та Карлсон не слухав. Він знов узявся бенкетувати і саме тепер пив сік з голубого кухлика, що колись належав Малому і що його Малий подарував Карлсонові на попередні іменини три місяці тому.
Він міцно тримав кухлика обома руками, достоту як малі діти, а все ж таки впустив його, так само, як упускають малі діти. [524]
- Ой! - злякався Малий, бо то був такий гарний голубий кухлик, що шкода б, якби він розбився.
Та кухлик не розбився. Як він котився повз Карлсонові ноги, той спритно спіймав його великими пальцями. Карлсон був без черевиків, і великі пальці витикалися з дірок у червоних смугастих шкарпетках, немов дві чорні ковбаски.
- Відгадай, у кого найкращі великі пальці? - сказав Карлсон.
Він замилувано дивився на свої чорні ковбаски і якусь хвилину розважався тим, що ховав їх, втягаючи в шкарпетки, а тоді знов випростував.
- Слухай, Карлсоне...- ще раз спробував Малий, та Карлсон перебив йому:
- От ти вмієш рахувати. Коли я весь вартий десять тисяч крон, то скільки п'ятиерових монет я міг би, по-твоєму, дістати за свої великі пальці?
Малий засміявся.
- Не знаю. А ти хочеш їх продати?
- Авжеж,- відповів Карлсон.- Тобі. Ти дістанеш їх дешево, оскільки вони вже не нові і...- трохи подумавши, він додав: - Не дуже чисті.
- Що ти верзеш! - сказав Малий.- Як же ти обійдешся без великих пальців?
- А хіба я сказав, що обійдуся? - спитав Карлсон.- Вони залишаться в мене, але взагалі будуть твої. Я їх просто позичу в тебе.
Він поклав ноги Малому на коліна, аби той переконався, що великі пальці вже однаково, що його власні.
- Уяви собі, що кожного разу, побачивши їх, ти міг би сказати: «Оті великі пальці належать мені». Хіба це не вигідно? - переконував він Малого.