Панна Цап почула тупіт. Вона сподівалася дядька Юліуса і була вражена, що літній чоловік так моторно бігає. Вона звела очі на двері, очікуючи того бігуна. Та коли двері відчинились і з'явився Карлсон, панна Цап стрепенулась, немов побачила гадюку. Гадюку, якої вона нізащо не хотіла впустити до кухні.
Та Карлсон того не розумів. Він підскочив до панни Цап і зацікавлено зазирнув у її невдоволене обличчя.
- І як ви думаєте, хто найкращий у класі? - запитав він.- Відгадайте, хто найкраще рахує, читає, пише і... все інше?
- Треба вітатися, як заходиш до хати,- сказала панна Цап.- І мене зовсім не цікавить, хто найкращий у класі. В кожному разі, не ти.
- Ні, уявіть собі, що я,- заперечив Карлсон. Тоді похопився й ніби над чимось задумався.- Принаймні я найкраще рахую,- понуро додав він по хвилі і здвигнув плечима: - Та це дурниці, не варто й згадувати.
Він почав жваво підстрибувати, кружляючи навколо панни Цап і наспівуючи своєї веселої пісеньки:
Хочу я стріляти, хочу я гуляти...
- Не треба, Карлсоне, не треба! - благав його Малий. Та все дарма.
Босе, бісе, басе...- співав далі Карлсон.
А як дійшов до слова «бом», враз почувся постріл, а тоді зойк. Стрельнув Карлсон, а зойкнула панна Цап. Спершу Малий думав, що панна Цап зомліла, бо вона опустилася на стілець і сиділа мовчки, з заплющеними очима. А Карлсон і далі співав своє: «Босе, бісе, басе, бом».
Та враз панна Цап розплющила очі й сердито сказала:
- Як тобі зараз не заціпить, шибенику, то я тебе так набосаю і набасаю, що довіку пам'ятатимеш!
Карлсон не відповів. Він тільки тицьнув коротеньким пальчиком на шпильку під бородою в панни Цап:
- Гарна шпилька. Де ви її поцупили?
__ Ну, Карлсоне! - злякано сказав Малий, побачивши, як розгнівалася панна Цап. [533]
- Це... це нечуване нахабство,- простогнала вона,, насилу вимовляючи слова. Тоді верескнула: - Забирайся геть! Геть, кажу!
Карлсон вражено подивився на неї:
- Чого ви кричите? Я ж лишень спитав. А по-моєму, як хто чемно питає, то й відповідати теж треба чемно.
- Геть! - не вгавала панна Цап.
- Про мене,- сказав Карлсон.- Тільки ще одне мушу спитати. Може, й у вас щоранку терпне тіло? І коли ми почнемо виступати з вами?
Панна Цап дико озирнулася по кухні, шукаючи чогось замашного, і Карлсон послужливо кинувся до шафи з хатнім начинням, дістав вибивачку й простягнув її панні Цап.
- Гей-гей! - вигукнув він, хвацько крокуючи по кухні.- Гей-гей, ось зараз знов почнеться.
Та панна Цап пошпурила геть вибивачку. Вона згадала, як першого разу гналася за Карлсоном з вибивачкою, і більше не хотіла такої гонитви.
Малий не вважав, що це гарний початок, але йому було цікаво, чи довго панна Цап, така розлючена, терпітиме Карлсона, що крокував по кухні і гейкав. Мабуть, недовго. Треба якомога швидше забрати Карлсона з кухні. І як Карлсон водинадцяте проходив повз Малого, той схопив його за комір і попросив:
- Карлсоне, ходімо краще до моєї кімнати! І Карлсон пішов за ним, але дуже неохоче.