- Авжеж, бо я найкращий у світі додавальник.
Малий засміявся.
- Зараз ми перевіримо,- сказав він.- Хочеш? Карлсон кивнув:
- Ну, шквар! І Малий почав:
- Якщо ти, наприклад, одержиш троє яблук від мами...
- Дякую, неси їх сюди,- сказав Карлсон.
- Не перепиняй мене,- сказав Малий.- Якщо ти одержиш троє яблук від мами, і двоє від тата, і двоє від Боссе, і троє від Бетан, і одне від мене...
Малий не докінчив, бо Карлсон підняв пальця й дорікнув: [544]
- Я так і знав! Так і знав, що ти з усіх вас найску-піший, а це вже багато про що каже.
- Цить, зараз не про це йдеться,- сказав Малий. Та Карлсон уперто правив своє:
- Гарно було б, якби ти дав мені повний пакунвчок яблук, і ще дві груші, і хоч би стільки ж жовтих смачних слив!
- Не кричи, Карлсоне! - сказав Малий.- Це ж просто додавання... Отже, ти одержав одне яблуко від мами...
- Стривай! - люто вигукнув Карлсон.- Так не вийде. А де ті решта Двоє, що я допіру одержав від неї?
Малий зітхнув.
- Любий Карлсоне, таж однаково, скільки яблук. Вони потрібні лише на те, щоб ти зрозумів, про що йдеться.
Карлсон пирхнув.
- Я добре розумію, про що йдеться. Йдеться про те, що твоя мама бере та їсть мої яблука, тільки-но я кудись відвернуся.
- Не кричи, Карлсоне,- знов сказав Малий.- Якщо ти одержиш троє яблук від мами...
Карлсон задоволено кивнув.
- От бачиш! Помагає, як скажеш навпростець! Я це добре знаю. А тепер кажи до ладу. Я маю одержати троє яблук від твоєї мами, і двоє від твого тата, і двоє від Боссе, і троє від Бетан, і одне від тебе, бо ти найскупіший.
- Авжеж, то скільки ти маєш яблук? - запитав Малий.
- А як ти гадаєш? - замість відповіді спитав Карлсон.
- Нащо мені гадати, я знаю,- мовив Малий.
- То скажи.