- Еге ж, тобі лиш так здається. Скажи скільки, а я закладаюся, що ти помилишся.
- Уяви собі, що не помилюся,- сказав Малий.- Ти маєш одинадцятеро яблук.
- Аякже, попав пальцем у небо,- зрадів Карлсон.- Я позавчора ввечері назбивав собі двадцять шестеро в одному садку на Лідінге, з них у мене лишилося ще троє цілих і одне тільки ледь надкушене. Що ти тепер скажеш?
Малий трохи помовчав, не знаючи, що сказати. Врешті надумався.
- Ха-ха-ха, ти все вигадав! - засміявся він.- Бо в червні ще нема на деревах яблук.
- Еге ж,- сказав Карлсон.- А де ви їх набрали - ти й інші злодії з цієї хати?
Малий не хотів більше вчити Карлсона рахувати.
- Принаймні ти тепер знаєш, що таке додавання,- сказав він.
- А хіба я не знав? Це те саме, що збивати яблука,- сказав Карлсон.- Та й нічого мене вчити, бо я вже вмію додавати. Я найкращий у світі додавальник яблук і як тільки матиму час, то візьму тебе з собою на Лідінге й покажу, як воно робиться.
Карлсон запхнув до рота останній шматок бутерброда, тоді почав війну подушками. Але гарної війни не вийшло, тому що Бімбо голосно загавкав, як Карлсон шпурнув подушкою Малому в голову.
- Гав! - озвався Бімбо і вчепився зубами в подушку.
Вони змагалися за подушку, аж поки роздерли її. Тоді Карлсон підкинув подушку до стелі, пух порозлітався й почав опадати вниз так гарно, що Малий лежав на канапі й тільки сміявся.
- Наче сніг іде,- сказав Карлсон.- І все густіший та густіший,- додав він, знов підкидаючи подушку. [546]
Та Малий сказав, що треба кінчати війну подушками, бо пора спати. Година була пізня, і вони почули, як у передпокої дядько Юліус побажав панні Цап на добраніч.
- Піду й ляжу в те коротке ліжко,- зітхнув він. Раптом Карлсон чомусь дуже зрадів.
- Гей-гей! - вигукнув він.- Я сиджу собі, і мені спала на думку одна весела штука.
- Яка весела штука? - поцікавився Малий.
- Весела штука, що її можна зробити, якщо в когось ночуєш,- відповів Карлсон.
- Себто постелити ліжко? Але ж уже пізно, як ти його тепер стел йтимеш?
- Так, уже пізно,- погодився Карлсон.
- Отож-бо,- вдоволено сказав Малий.
- То я не буду стелити,- мовив Карлсон.
- Чудово,- втішився Малий.
- Бо я вже постелив,- додав Карлсон. Малий вражено сів на канапі.