На саму цю думку вона аж зубами заскреготіла. І тепер слова з неї посипалися, як з мішка. Сердешна, думав Малий, не має з ким побалакати, якщо навіть з ним рада поговорити за Фріду.
А вона справді рада була поговорити. Отож Малий сидів і слухав про Фріду та її Філіпа: як вона з глузду з'їхала, відколи Філіп набалакав їй, що в неї прегарні очі й делікатний чарівний носик, такий, що на нього за всякої години можна здатися.
- Чарівний носик,- захихотіла панна Цап.- Авжеж, якщо можна уявити собі делікатну середньої величини картоплину посеред обличчя.
- А Філіп гарний? - запитав Малий, аби показати, що йому теж цікаво. [551]
- Не знаю, дякувати богу,- відповіла панна Цап.- Думаєш, Фріда показує мені його?
Що Філіп робить, панна Цап також не знала. Але Фріда казала їй, що він має помічника Рудольфа.
- І він якраз підійшов би мені, каже Фріда, тільки мовляв, не захоче мене взяти, бо я не маю ні прегарних очей, ні делікатного носика,- закінчила панна Цап і знов захихотіла.
Раптом вона підвелася й вийшла по щось до сіней. І тілько-но вона зникла з кухні, у вікно залетів Карлсон. Малий справді розсердився.
- Ну, Карлсоне, я ж просив тебе, щоб ти не літав на очах у панни Цап чи дядька Юліуса...
- Тому я й не літаю на очах у панни Цап чи дядька Юліуса,- відповів Карлсон.- І я таки їм зовсім не покажуся на очі,- додав він, залізаючи під стіл.
Коли панна Цап принесла з сіней вовняну кофту, він уже сидів собі добре схований за скатертиною, що звисала донизу.
Панна Цап долила собі кави, взяла ще одну булочку і знову вернулася до Фріди:
- Отож... таким делікатним носом, як картоплина, я не можу похвалитися...
Тієї миті почувся голос, дивний, як у черевомовця, і той голос сказав:
- Ні, у вас він швидше схожий на огірок.
Панна Цап скинулась, аж розхлюпала каву, і підозріливо глянула на Малого.
- Це ти пащекуєш?
Малий почервонів, не знаючи, що відповісти.
- Ні-ні,- пробелькотів він.- Це, певне, радіо рекламує городину - помідори, огірки тощо.
Малий хитро викрутився, бо з їхньої кухні справді часом було чути сусідське радіо: панна Цап сама це помітила й недавно жалілася, що воно їй заважає. [552]
Панна Цап трохи побурчала, та скоро думки її звернули на інше, бо до кухні зайшов дядько Юліус і теж захотів кави. Він кілька разів обійшов круг столу, шкутильгаючи й стогнучи за кожним кроком.
- Така ніч! - приказував він.- Ой лишенько тяженьке, яка ніч! Мені досі терпло тіло, а тут ще переспати на такому ліжку й так постеленому, ох!
Дядько Юліус важко сів до столу і втупив перед себе очі, ніби думав про щось особливе. «Він якийсь не схожий на себе»,- міркував Малий.
- А все ж я радий і вдячний за таку ніч,- нарешті сказав дядько Юліус.- Вона зробила з мене іншу людину.
- Ну й добре, бо ту давню справді треба було замінити.