Вона поставила на столі перед Малим тарілку каші і Бімбо теж насипала трохи в мисочку.
Тато попрощався й пішов «на роботу. Тоді виявилося, що й мамі треба до міста.
- Я тільки загляну в бюро подорожей і побачу, чи вони можуть запропонувати нам щось цікаве на час татової відпустки,- мовила вона й поцілувала Малого.- Я скоро повернуся.
І Малий лишився сам.
Сам із Бімбо, з кашею та своїми думками. І з газетою. Газета лежала коло тарілки, і він подеколи кидав на неї оком. Під заміткою про Карлсона вміщено зображення гарного білого пароплава, що приплив до Стокгольма й тепер став на рейді в Стремені. Малий глянув на нього уважніше. Ох, який гарний! Малий залюбки подивився б на нього насправді й поплавав би на ньому!
Він намагався дивитись тільки на пароплав, та його погляд уперто вертався до того осоружного заголовка:
ЛЕТЮЧЕ БАРИЛЬЦЕ ЧИ ЯКАСЬ ІНША ПРОЯВА?
[498]
Малий не на жарт зажурився. Треба якнайшвидше побалакати з Карлсоном, але не дуже наполохати його, о ні. Бо лтозна, чи Карлсон не злякається так, що полетить світ за очі й більше ніколи не вернеться!
Малий зітхнув. Потім знехотя підніс до рота ложку каші, проте не проковтнув її, а тримав на язиці, ніби куштував. Бо Малий був худенький, вутлий хлопчик, що погано їв. Таких тепер багато водиться. Він завжди так довго длубався ложкою в тарілці, що всім терпець уривався.
«Щоб оця каша була надто смачна, то ні»,- міркував Малий. Може, вона стане краща, як усипати більше цукру? Він сягнув рукою по цукорницю, але ту мить за вікном загув мотор і до кухні влетів Карлсон.
- Привіт, Малий! - гукнув він.- Угадай, хто в світі найкращий із найкращих, і вгадай, чого я прилетів саме тепер?
Малий швиденько проковтнув кашу.
- Звісно, найкращий із найкращих - це ти, Карл-соне, а от чого ти прилетів саме тепер...
- Вгадай одне з трьох,- мовив Карлсон.- Чи тому, що я знудився за тобою, дурне хлоп'я, чи що просто не туди потрапив, а насправді мав облетіти Королівський парк, чи тому, що мені вчулося, ніби тут запахло кашею? Ану відгадай!
У Малого обличчя засяяло з радощів?
- Тому, що ти знудився за мною,- скромно сказав він.
- Ні,- відповів Карлсон.- І в Королівський парк я теж не збирався летіти, цього можеш не вгадувати.
«Королівський парк! О, туди Карлсонові нізащо не можна літати,- подумав Малий.- І ні в яке інше місце, де повно-повнісінько людей. Його можуть побачити. Треба нарешті йому пояснити це».
- Слухай, Карлсоне,- почав Малий, але відразу ж [500] затнувся, раптом завваживши, що Карлсон чимось невдоволений. Він надув губи й позирав на Малого спідлоба.
- Тут ходиш голодний, як пес,- сказав він,- а дехто, напнувши нагрудника, сидить коло повної тарілки каші і примовляє собі, що треба з'їсти ложку за маму, ложку за тата, ложку за тітку Августу...
- А хто це - тітка Августа? - зацікавлено спитав Малий.
- Звідки я знаю?
- Ну, то й не треба за неї їсти,- засміявся Малий. Проте Карлсонові не було смішно.
- Еге ж, це тобі так здається! Еге ж, як на чиюсь думку, то ти собі вмри з голоду тільки тому, що не знаєш усіх тіток на світі, які сидять і плещуть язиками десь у Синьоморії, чи Синьогорії, чи ще бозна-де.