- Мені прикро таке чути,- сказав Карлсон,- бо пияцтво завдає багато лиха.
У панни Цап забулькало в горлі, і вона опустилася на стілець.
Та нарешті Малий знайшов, що відповісти:
- Вона не перестала, бо ніколи не починала, розумієш? - докірливо сказав він Карлсонові.
- А хіба я казав, що починала? - відповів Карлсон, тоді обернувся до панни Цап: - Тепер ви самі бачите, що не легко відповісти так чи ні... Дайте мені оладок!
Та коли й було щось на світі, чого панна Цап не хотіла робити, то це давати Карлсонові оладок. Люто бурмочучи, вона підбігла до дверей, відчинила їх навстіж і крикнула:
- Геть звідси! Геть!
І Карлсон пішов собі. Пішов гордо й велично. [560]
- Я йду,- сказав він.- Залюбки. Не тільки ви вмієте пекти оладки!
Коли він зник, панна Цап довгу хвилю мовчки сиділа, просто відпочиваючи. Потім занепокоєно позирнула на годинника:
- Чогось довго нема твого дядька Юліуса. А що, як він заблукав? Адже він не знає добре Стокгольма.
Малий також занепокоївся.
- Ай справді, що, як він не може втрапити додому? Тієї миті в передпокої задзвонив телефон.
- Це, мабуть, дядько Юліус хоче сказати нам, що він заблукав,- мовив Малий.
Панна Цап пішла до телефону, а Малий і собі з нею. [561]
Одначе то був не дядько Юліус. Малий зрозумів це, як панна Цап сказала дуже неприязним голосом:
- Ага, це ти, Фрідо? Як ся маєш? Ніс у тебе ще є? Малий не хотів дослухатися до чужих телефонних
розмов, тому пішов до своєї кімнати і сів читати книжку. Але все одно чув бурмотіння з передпокою. І те бурмотіння тривало щонайменше хвилин десять.
Малий зголоднів. Він хотів, щоб панна Цап скінчила бурмотіти і щоб вернувся дядько Юліус, аби можна було сісти до столу. Йому вже кортіло щось попоїсти. І тільки-но панна Цап поклала трубку, Малий вибіг у передпокій сказати їй про це.
- Ну добре, ходімо,- зласкавилась панна Цап і рушила перша до кухні. Але в дверях раптом спинилася, її огрядна постать заслоняла весь отвір, тож Малий нічого не бачив. Тільки почув її сердитий крик. І як зацікавлено висунув голову з-за сукні, щоб дізнатися, чого вона кричить, то побачив Карлсона.
Той сидів собі коло столу і спокійнісінько їв оладки.
Малий злякався, що панна Цап уб'є Карлсона, бо на таке скидалося. Але вона тільки підбігла до нього й схопила тарілку з оладками.
- Ти... ти... шибенику! - крикнула вона. Карлсон легенько вдарив її по руці.
- Лишіть мої оладки! - закричав він.- Я чесно купив їх у Ліндбергів за п'ять ере.
Він роззявив рота і запхнув у нього цілу купу оладок.