- Як я вже сказав... не тільки ви вмієте пекти оладки. Треба лиш непомітно пошукати - і десь та знайдеш їх.
Малому аж шкода було панни Цап, так вона розгубилася.
- А де ж... де ж тоді мої оладки? - простогнала вона, озираючись по кухні. [562]
Ось стоїть тарілка з-під оладок, але порожня-порож-нісінька. І це знов розлютило панну Цап.
- Клятенний хлопчиську! - крикнула вона.- Ти їх теж поїв!
- Уявіть собі, що ні,- невинно відповів Карлсон.- Завжди все на мене звертають.
Ту мить на сходах почулася хода. Мабуть, аж тепер уже дядько Юліус. Малий зрадів з двох причин: і що сварка скінчиться, і що дядько Юліус не заблукав у міській товкотнечі.
- Добре, що він таки втрапив додому,- сказав Малий.
- Хай дякує, що мав слід, куди йти! - озвався Карлсон.- А то б нізащо не втрапив.
- Який слід? - запитав Малий.
- Той, що я йому лишив,- відповів Карлсон.- Бо я найпослужливіший у світі.
Та дядько Юліус уже подзвонив у двері, панна Цап поспішилася відчиняти, а Малий побіг і собі зустрічати дядька Юліуса.
- Прошу, заходьте, пане Янсоне! - сказала панна Цап.
- Ми думали, що ви десь заблукали,- додав Малий. Проте дядько Юліус не відповів їм, натомість суворо запитав:
- Чого це в цілому будинку на кожній клямці висять оладки?
Він підозріло глянув на Малого, і той злякано промимрив:
- Може, то Йон Блунд...
Та враз він повернувся й побіг назад до кухні сказати Карлсонові кілька теплих слів.
Карлсона в кухні не було. Тільки стояли дві порожні тарілки з-під оладок і на цераті з того боку, де він сидів, лишилася крапля варення. [563]
Дядькові Юліусові, Малому й панні Цап довелося снідати кров'янкою.
Але вона теж смачна.
Якраз Малий і побіг униз до молочної крамниці по кров'янку. Він не відмовлявся, коли панна Цап загадала йому йти, бо дуже хотів побачити клямки, прикрашені оладками.
Та оладок ніде не було. Малий оббігав усі поверхи й оглянув усі клям ки, але хоч як придивлявся, а не знайшов жодної оладки і вже почав думати, що дядько Юліус усе вигадав.
І аж як зійшов униз, то побачив Карлсона, що сидів на сходинці і їв оладки.
- Добрі оладки,- сказав той.- Наш Юлій Лю-биказка тепер обійдеться без сліду, бо вже знає дорогу.