Карлсон, мабуть, згадав про щось, бо раптом кудись заквапився. І примчав назад так само швидко, як дядько Юліус, такий лютий, що аж іскри сипалися.
- А моя торбинка з цукерками? - закричав він.- Хто її взяв?
Філле загрозливо підступив до нього.
- Ти і в цьому нас звинувачуєш, га?
- Е ні, я ще не з'їхав з глузду! - правив своєї Карлсон.- Про образу честі я пам'ятаю, але ось що вам скажу. Якщо той, хто забрав торбинку, не віддасть її негайно ж, то матиме синець і під другим оком.
Малий швиденько витяг торбинку і простяг Карлсо-нові.
- Ось вона, я просто сховав її для тебе! Тоді Філле глузливо засміявся:
- От бачите! А все скидали на нас. Вирішили, що ми на таке здатні!
Панна Цап досі мовчала, але тепер і вона взяла слово:
- Я здогадуюсь, хто поцупив годинника і гаманця. Той самий, хто крав булочки, оладки і все, що попадало під руку.
Вона показала на Карлсона. Той розсердився:
- Що? Не верзіть дурниць! Це ж образа честі! Не знаєте хіба, що за це карають?
Та панна Цап не зважала на Карлсона. Вона хотіла поважно поговорити з дядьком Юліусом. Мовляв, дуже можливо, що ці добродії з таємної поліції, бо на вигляд вони пристойні, гарно вбрані і таке інше.
- Адже злодії звичайно бувають обдерті,- сказала панна Цап, хоч зроду не бачила злодіїв. [589]
Філле й Рулле дуже втішилися. Філле заявив, що він з самого початку помітив, яка вона розумна і незвичайна дама. Він, мовляв, радий, що має нагоду познайомитися з нею. Він навіть удався до дядька Юліуса по підтримку:
- Правда ж, яка вона ласкава? Ви теж такої думки? Дядько Юліус, певне, досі про це не мав ніякої думки, але тепер мусив погодитися, і панна Цап соромливо опустила очі й спаленіла.
- Аякже, така ласкава, як гримуча змія,- пробурмотів Карлсон.
Він сидів поряд з Малим і їв карамельки, аж за вухами лящало. Та ось торбинка спорожніла, Карлсон підвівся й почав підстрибувати по кімнаті. Він підстрибував, немов граючись, проте весь час наближався до стільців, де сиділи Філле й Рулле, і врешті опинився в них поза спиною.
- Хотілося б ще не раз здибати таку ласкаву жінку,- провадив своєї Філле.
Панна Цап ще дужче почервоніла і знов опустила очі.
- Це все добре, ласкаві жінки й таке інше,- нетерпляче сказав дядько Юліус,- але я хотів би знати, де дівся мій годинник і гаманець?
Філле й Рулле ніби зовсім його не почули. Філле до того ж так захопився панною Цап, що більше ні на кого не зважав.
- Правда ж, Рулле, яка вона приємна? - стиха сказав він, але так, щоб панна Цап чула.- Прегарні очі... делікатний, чарівний носик, такий, що на нього за всякої години можна здатися, еге ж, Рулле?
Раптом панна Цап підскочила на стільці й витріщила очі.
- Що? Що ви сказали? Філле мало не збився з мови.