- Та я тільки сказав...- почав він, але панна Цап не дала йому докінчити. [590]
- Ага, наскільки я розумію, ви Філіп,- мовила вона й усміхнулась.
«Майже так само моторошно, як матінка»,^- подумав Малий. Філле здивувався:
- Звідки ви знаєте? Ви чули про мене від когось?
Панна Цап сердито кивнула.
- Ще б пак не чула! О господи, певне, що чула! Тоді це, мабуть, Рудольф? - вона показала на Рулле.
- Так, але звідки ви знаєте? Може, в нас є спільні знайомі? - запитав Філле.
Він зрадів, і в очах його засвітилася надія. Панна Цап так само сердито кивнула:
- Я думаю! Либонь, ви знаєте панну Фріду Цап із Фрейгатан? Вона ж бо має носа, що на нього за всякої години можна здатися, як і на мій, правда ж?
- Хоч ваш не такий, як делікатна картоплина, а скидається на гузкуватий огірок,- сказав Карлсон.
Мабуть, Філле все-таки не цікавився носами, бо вже не радів. Натомість здавалося, що він хотів би якнайшвидше втекти. І Рулле теж. Та ззаду стояв Карлсон. І раптом пролунав постріл, аж Філле й Рулле з ляку посхоплювалися з стільців.
- Не стріляйте! - закричав Філле, бо відчув, як Карлсон притулив йому до спини пальця, і подумав, що то пістолет.
- Ану витрушуйте гаманця й годинника! - звелів Карлсон.- А то я стрілятиму!
Філле й Рулле нервово пошукали в кишенях, і справді, гаманець і годинник упали дядькові Юліусові на коліна. [591]
- Нате! - сказав Філле.
Тоді обидва блискавкою метнулися до дверей. їх не було кому спинити.
Але панна Цап кинулась за ними, вибігла в передпокій, у сіни, навіть на сходи, і гукнула їм навздогінці:
- Фріда дізнається про все! О господи, як вона зрадіє! Вона сердито стрибнула ще на два східці нижче, ніби
намірялася й далі бігти за ними, а тоді знов гукнула:
- Щоб ноги вашої не було на Фрейгатан, бо дійде до крові! Чуєте?.. До кр-р-рові!
Після ночі з Філле й Рулле Карлсон запишався ще дужче, ніж звичайно. Щоранку, залітаючи до Малого, він будив його вигуком:
- Ось найкращий у світі Карлсон!
Найперше він видобував персикову кісточку - поглянути, скільки вона виросла, а тоді взяв собі за звичку летіти до дзеркала, що висіло над шафкою Малого. Дзеркало було невелике, та Карлсон літав то в один бік, то в другий, щоб якнайбільше побачити себе. Бо весь він у ньому не вміщався.