- Найкращий у світі Карлсон... гм-гм-гм... вартий десять тисяч крон... лякає злодіїв пістолетом... яке дзеркало тут погане... в ньому видно лиш частину... найкращого в світі Карлсона... але те, що видно,- дуже гарне... гм-гм-гм... до міри затовсте, еге-еге... і найкраще в усьому.
Малий був з ним згоден. Він теж вважав, що Карлсон найкращий в усьому. І диво дивне: навіть дядько Юліус [592] був у захваті від Карлсона. Адже це він урятував йому гаманця й годинника. Такого дядько Юліус не міг забути першого ж дня. Зате панна Цап була така сама лиха до Карлсона, але він на неї не зважав. Аби тільки йому вчасно давали їсти, а їсти йому давали.
- Якщо мені не дають їсти, то я не граюся,- казав він задля годиться.
Панна Цап була б рада-радісінька, щоб Карлсон не грався, та дарма, бо його підтримували Малий і дядько Юліус. Вона щоразу бурчала, коли Карлсон приходив і сідав до столу саме тоді, як вони лаштувалися їсти, але нічого не могла вдіяти, і Карлсон сідав собі далі.
Після тієї ночі з Філле й Рулле він вважав, що так і належиться. Адже героєві, що приборкав навіть найлютішого хатнього цапа, ні в чому не можна відмовляти.
Карлсон, мабуть, трохи втомився - не так легко цілу ніч досліджувати хропіння, скрадатися, рачкувати і стріляти,- бо аж ген пополудні прилетів до кімнати Малого й почав принюхуватися, чи з кухні не пахне, бува, чимось смачним.
Малий також спав довго і в кілька заходів, поклавши Бімбо до себе в ліжко,- бо хіба ж виспишся, як ночами доводиться ловити злодіїв! Він прокинувся щойно перед тим, як залетів Карлсон. А збудили його якісь незвичайні страхітливі звуки з кухні. То пайша Цап співала на весь голос. Малий ще не чув, щоб вона коли співала, і то був такий спів, що він палко бажав, аби вона швидше замовкла. З якоїсь причини панна Цап була саме нині в надзвичайно доброму гуморі. Вона перед полуднем навідалася до Фріди на Фрейгатан - може, це її так підбадьорило?
Бо вона співала, аж гуло:
- Ох, Фрідо, так буде краще для тебе...
Але як саме буде краще для Фріди, ніхто не дізнався, бо Карлсон помчав до кухні й гукнув: [593]
- Цитьте! Цитьте! А то люди подумають, що я вас лушпаню, як ви так галасуватимете!
Панна Цап замовкла і непривітно поставила на стіл тушковане м'ясо. Зайшов дядько Юліус, всі посідали й заходилися їсти. Обідаючи, вони розмовляли про страшну нічну пригоду, і Малому здавалося, що тепер справді затишно. Карлсон був задоволений їжею і похвалив панну Цап:
- Часом вам щастить приготувати м'ясо, що чисто випадково справді буває смачне.
На це панна Цап нічого не відповіла. Тільки перестала їсти і стулила губи.
Шоколадний пудинг, що його панна Цап приготувала на другу одміну, також сподобався Карлсонові. Він устиг з'їсти свою пайку, поки ще Малий упорався з першою ложкою, а тоді сказав:
- Еге ж, пудинг добрий, але я знаю щось удвічі добріше.
- А що? - запитав Малий.
- Два таких пудинги,- відповів Карлсон і присунув до себе ще одну тарілку. Це означало, що панна Цап залишилася без пудингу, бо вона приготувала тільки чотири пайки.
Карлсон завважив, що вигляд у неї невдоволений, і застережливо підвів пальця:
- Не забувайте, що тут є товстуни, яким вадить багато їсти. Властиво, їх двоє. Не називатиму, хто саме, але не я і не цей кістяк,- мовив Карлсон, показуючи на Малого.
Панна Цап стулила губи ще міцніше і далі мовчала. Малий злякано зиркнув на дядька Юліуса, але той напевне нічого не почув. Він сидів і водно лаяв поліцію. Він зателефонував туди й розповів, як до них закралися злодії, та все дарма, міг би й не клопотатися. Йому сказали, що спершу поліції треба розплутати триста п'ятнадцять [594] інших крадіжок, і допитувалися, скільки в них чого вкрадено.
- Але я впорався за поліцію,- сказав дядько Юліус,- завдяки дуже відважному й спритному хлопчикові. Отож злодіям довелося вернутись додому голіруч.
Він ласкаво глянув на Карлсона. Карлсон запишався, мов півень, і переможно штовхнув у бік панну Цап.
- Що ви тепер скажете? Найкращий у світі Карлсон лякає злодіїв пістолетом.