- Твоя мама розумна жінка,- мовив Карлсон.- І каже правду. В шпарку для ключа треба вставляти ключа, видно з самої назви. А це, на щастя, вічко. Ти такий кмітливий, то хіба не чуєш, для чого воно призначене?.. Еге ж, саме так,- сказав Карлсон, перше ніж Малий здобувся на якусь відповідь.
Він витяг з рота грудочку старої жувальної гумки і заткнув дірку, щоб її не було видно.
- Гей-гей! - сказав він.- Давно ми не мали веселого вечора, але сьогодні, мабуть, знову матимемо.
Карлсон узяв свердло й полетів додому.
- Мені треба залагодити ще один справуночок,- сказав він.- Але я вернуся, як почнуть смажити салаку.
- Який справуночок? - запитав Малий. [598]
- Легкий, незагайний справуночок, за який я принаймні добуду грошей на марку,- відповів йому Карлсон.
І він полетів собі.
Але справді вернувся, як почали смажити салаку, і за обідом був у чудовому гуморі. Він дістав з кишені п'ять ере і тицьнув у руку панні Цап.
- Хочу вас трішки втішити,- сказав він.- Купіть собі якусь цяцьку на шию абощо!
Панна Цап кинула монету.
- Я тебе як цяцькну, то не втрапиш, куди тікати! - сказала вона.
Та саме надійшов дядько Юліус, і панна Цап не захотіла цяцькати Карлсона при ньому. Карлсон потім дивувався:
- Яка ж вона робиться лагідна й чудна, скоро поблизу з'явиться Юлій Любиказка!
Панна Цап і дядько Юліус перебралися до вітальні, щоб, як завжди останнім часом, випити вдвох кави.
- Тепер побачимо, чи вони таки безнадійно погані,- сказав Карлсон.- Я востаннє спробую мирно з ними домовитись, але потім почну дратурувати нещадно й немилосердно.
На подив Малому, він витяг з кишені сигару, закурив її і постукав у двері. Ніхто не запросив його заходити, проте Карлсон однаково зайшов, кадячи сигарою.
- Перепрошую, це ж бо кімната для курців,- сказав він.- Певне, тут можна викурити сигару?
Та дядько Юліус цього разу страх як розсердився на Карлсона. Він вихопив у нього сигару, перервав навпіл і погрозив, що як Карлсон ще коли закурить, то дістане такої прочуханки, що довіку пам'ятатиме. А ще дядько Юліус заборонить йому гратися з Малим. Цього він уже допильнує.
Спідня Карлсонова губа почала тремтіти, очі налилися слізьми і злісно блиснули на дядька Юліуса. [599]
- А я стільки днів був до вас ласкавий! - Карлсон люто витріщив очі: зразу видно було, що він думає про дядька Юліуса.
Але дядько Юліус виштовхав його з вітальні, двері знов зачинилися, та ще й клацнув замок. Оцього вже досі ніхто не робив.
- Тепер сам бачиш, що нема іншої ради, треба драту-рувати,- сказав Карлсон Малому.
Він затарабанив кулаками в двері й закричав: