Карлсон грізно підступив до Малого, але тепер утрутився Бімбо. Цього вже він не міг дозволити. Щоб хтось отак кричав на його господаря!
- Цить, Бімбо, цить! - гукнув Малий, і пес знову ліг. Він тільки стиха гарчав, аби Карлсон зрозумів, що він має на думці.
Карлсон сів на ослінчик, такий набурмосений і лютий, аж іскри сипалися.
- Я не граюся! Я не граюся, коли ти такий поганий, звеш мене проявою і цькуєш своїми собацюрами. [503]
Малий був у розпачі. Він не знав, що йому робити.
- Я ж не винен, що в газеті таке написано,- промурмотів він і замовк.
Карлсон також мовчав. Він сидів на ослінчику, понурий, як ніч. У кухні запала прикра тиша.
Раптом Карлсон голосно зареготав. Він схопився з ослінчика і грайливо штовхнув Малого в живіт.
- Хоч я й проява,- заявив він,- зате принаймні найкраща в світі проява, що коштує десять тисяч крон. Ти уявляєш собі?
Малий теж почав реготати: о, як добре, що Карлсон знов повеселішав!
- Авжеж! - захоплено вигукнув він.- Ти вартий десяти тисяч крон! Таких, як ти, небагато знайдеться!
- Жодного в цілому світі,- запевнив Карлсон.- Наприклад, взяти б таку мізерну прояву, як ти. Я б оцінив тебе щонайбільше на двадцять п'ять крон.
Карлсон натиснув ґудзика на животі, піднявся вгору і радісно закружляв під стелею навколо лампи.
- Гей-гей! - весело вигукнув він.- Ось летить Карлсон на десять тисяч крон, гей-гей!
Малий вирішив махнути на все рукою. Адже Карлсон не шпигун, поліція не може схопити його тільки за те, що він Карлсон. Певне, тато й мама не цього боялися, аж тепер Малий збагнув. Звісно, вони боялися, що не можна буде довше тримати Карлсона в таємниці, якщо його почнуть ловити. Але чогось поганого з Карлсоном не станеться, Малий був того певний.
- Не бійся, Карлсоне,- сказав Малий.- Ніхто тобі нічого не зробить тільки через те, що ти - це ти.
- Авжеж, кожен має право бути Карлсоном,- запевнив Карлсон,- хоч досі є лише одним один гарненький і до міри затовстий екземпляр.
Вони перебралися до кімнати Малого, і Карлсон з надією роззирнувся навколо. [504]
- У тебе нема більше парової машини, щоб зробити вибух, або якоїсь іншої речі, що гарно лускає? Треба чимось луснути й потішити мене, а то я не граюся,- сказав він.
Та враз він прбачив на столі паперову торбинку і накинувся на неї, мов шуліка. Вчора ввечері мама поклала в неї Малому великого смачного персика, і тепер персик опинився в пухкій Карлсоновій жмені.
- Будемо ділитися,- швидко запропонував Малий.
Він якраз дуже любив персики й збагнув, що треба поспішати, коли хочеш, аби тобі хоч щось дісталося.
- Залюбки,- погодився Карлсон,- я візьму персик, а ти торбинку, ти виграєш, бо торбинкою можна хтозна-як натішитися.
- Е ні, дякую,- заперечив Малий,- поділимо персик, а тоді бери собі й торбинку.
Карлсон докірливо похилив голову.