- Навіщо вони мені? - запитав дядько Юліус.
- Купіть собі щось приємне,- зітхаючи сказав Карл-сон.- Чимось вам треба втішитись.
Дядько Юліус подякував, але, мовляв, він і без п'яти ере радий і щасливий.
- Хоч ви, хлопці, звичайно, зажуритесь, як дізнаєтеся, що я думаю забрати від вас тітку Гільдур.
- Тітку Гільдур? - перепитав Карлсон.- А хто вона в біса така?
І як Малий пояснив йому, хто це, він довго реготав.
А дядько Юліус і далі розводився про те, який він щасливий. Він, мовляв, ніколи не забуде тих днів, що тут перебув. По-перше, йому так дивовижно відслонився казковий світ! Звісно, часом бувало й страшно, коли за вікном літали відьми, він не заперечує, але ж...
- Не відьми,- поправив його Карлсон,- а відюги, люті й страшні!
В кожному разі почуваєш, що ти живеш у тому самому світі, що й твої предки, вів своєї дядько Юліус, і помалу пізнаєш його. Але ці дні дали йому щось іще краще: він знайшов казкову принцесу, яку звати Гільдур. Незабаром буде й весілля.
- Казкову принцесу, яку звати Гільдур? - перепитав Карлсон, і очі йому заблищали.
Він зареготав, потім глянув на дядька Юліуса й похитав головою, а тоді знову зареготав.
Панна Цап ходила по кухні така весела, як ніколи.
- Мені також подобаються відьми,- сказала вона,- бо якби та погань не літала за вікном і не злякала нас учора ввечері, то ти, Юліусе, не кинувся б мені в обійми, і цього б ніколи не сталося. [612]
Карлсон аж підскочив.
- Все це добре, але...- почав він, тоді здвигнув плечима.- Ну, та хай. Дурниці, не варто й згадувати. Хоч я не думаю, що у Васастаді знайдеться багато відюг.
А панна Цап, думаючи про весілля, дедалі більше захоплювалася.
- Ти, Малий, будеш моїм свідком,- сказала вона.- Я пошию тобі чорний оксамитовий костюмчик. О, який ти будеш гарненький!
Малий здригнувся. Чорний оксамитовий костюмчик? Та Крістер і Гунілла луснуть зі сміху!
Зато Карлсонові було вже не до сміху, він розсердився.
- Я не граюся, якщо також не буду свідком,- заявив він.- Я хочу мати чорний оксамитовий костюмчик і бути гарненький. А то я просто не граюся!
Тепер уже зареготала панна Цап.
- Аякже, ото було б гарне весілля, якби ми взяли тебе до церкви!
- Я теж так гадаю! - захоплено сказав Карлсон.- Я стояв би позад вас у чорному оксамитовому костюмчику, весь час ворушив би вухами й подеколи салютував, бо на весіллі має бути салют.
Дядько Юліус був такий щасливий, що хотів, аби всім було весело. Він сказав, що Карлсон, звичайно, теж піде з ними. Проте панна Цап заявила, що як їй доведеться брати Карлсона за свідка, то краще вона взагалі не виходитиме заміж.
Настав вечір. Малий сидів у Карлсона на ґаночку й дивився, як западав присмерк і як спалахувало світло навколо у Васастаді й по всьому Стокгольмі, скільки було видно.