Так, був уже вечір, Малий сидів поруч з Карлсоном, і йому було дуже гарно. Десь у Вестергетланді поїзд [613] саме доїхав до нереличкої станції, і з нього висів-дядько Юліус. Десь по Балтійському морю плив білий корабель із мамою й татом. Панна Цап була на Фрейгатан і втішала Фріду. Бімбо вже згорнувся калачиком у своєму кошику. А тут, на даху, сидів Малий поруч із своїм найкращим приятелем і їв разом з ним булочки з торбинки, смачні свіжі булочки панни Цап, і їм було дуже гарно. А все ж Малий був стурбований. Адже той, хто хотів бути Карлсонові найкращим приятелем, ніколи не мав спокою.
- Я ж пояснював тобі, як тільки міг,- сказав Малий.- Я тебе пильнував, ще й як пильнував! Але тепер не знаю, що буде далі.
Карлсон узяв ще одну булочку й проковтнув її цілу.
- Який ти дурний! Адже вони тепер не можуть здати мене до редакції газети й дістати цілу купу п'ятаків, я їм усі карти сплутав, і вони лишилися ні з чим. Розумієш? Філле, Рулле і цілий табун таких, як вони!
Малий теж узяв собі булочку й задумливо надкусив шматочок.
- Ні, ти сам дурний,- сказав він.- Цілий Васа-стад кишітиме людьми. Не один йолоп захоче подивитись, як ти літаєш, спробує викрасти твого мотора й таке інше.
Карлсон захихотів.
- Ти справді так гадаєш? А що, як ти не помиляєшся? Тоді нам таки часом випаде веселий вечір.
- Веселий вечір? - обурився Малий.- Таж ми з тобою не матимем ані хвилини спокою!
Карлсон захихотів ще вдоволеніше.
- Ти справді так гадаєш? Будемо сподіватися, що так і вийде.
Малий розсердився.
- Добре, але як ти даси собі раду? - з серцем спитав [614] він.- Що ти робитимеш, коли сюди напхається повно людей?
Карлсон схилив набік голову і глянув спідлоба на Малого.
- Ти сам знаєш, що на це є три способи: дратуру-вати, жартувати й виступати. І я наміряюся застосувати їх усі три.
Він так лукаво дивився на Малого, що той не витримав і засміявся, хоч йому було не дуже весело. Спершу він тільки пирхнув, ледь-ледь, та потім у ньому бульбашками піднявся до горла сміх, і що дужче він сміявся, то вдово-леніший ставав Карлсон.
- Гей-гей! - сказав він і так штовхнув Малого, що той мало не звалився з ґаночка. Тоді Малий ще дужче засміявся і подумав, що, мабуть, аж тепер почнеться щось справді веселе.
А Карлсон сидів на східцях і замилувано дивився на свої чорні великі пальці, що повисовувалися з дірок у шкарпетках.
- Ні, їх я вже не продаю,- сказав він.- І не проси мене, Малий. Адже ці пальці належать найбільшому в світі багачеві і вже не продаються.
Він засунув руку в кишеню і вдоволено забряжчав своїми п'ятаками.
- Гей-гей! Багатий, і вродливий, і розумний, і до міри затовстий чоловік у розквіті сил - це я. Найкращий у світі Карлсон, у всьому найкращий, розумієш, Малий?
- Розумію,- відповів Малий.
Але в Карлсонових кишенях було ще щось, крім п'ятаків: там був також іграшковий пістолет, і Малий нестямився, як Карлсон стрельнув, і то так гучно, аж луна покотилася по всьому Васастаді.
«Ну от, починається»,- подумав Малий, побачивши, [615] що в навколишніх будинках відчиняються навстіж вікна і чути обурені голоси.
А Карлсон заспівав, киваючи влад собі чорними пальцями на ногах: