- Фе,- сказав Малий.
- Ну, та годі про це,- мовила мама.- Обідати треба в затишку.
Вона часто казала так: «Обідати треба в затишку». Малий теж був такої думки. А затишок панує тоді, як усі спокійно сидять біля столу, їдять і мирно між собою розмовляють. Малий більше говорив, аніж їв, принаймні коли на обід була варена тріска, юшка^уо-родини або рибні котлети. Але нині були телячі -датки? і ягоди, тільки тому, що почалися канікули і Боссе та Бетан збиралися їхати з дому: Боссе до табору мореплавної школи, а Бетан на ферму, де є коні. Треба ж було відбути прощальний бенкет. Мама часом любила влаштовувати невеличкі бенкети. [511]
- Але ти, Малий, не журися,- сказав тато.- Ми також поїдемо: мама, ти і я.
І він розповів новину. Мама ходила в бюро подорожей і замовила квитки саме на такий пароплав, як Малий бачив у газеті.
За тиждень пароплав вирушить у дорогу, і протягом чотирнадцяти днів вони відвідуватимуть різні порти й міста.
- Чудово, правда ж, Малий? - спитала мама. І тато спитав. І Боссе з Бетан спитали...
- От чудово, правда ж, Малий?
- Авжеж,- відповів Малий, відчуваючи, що подорож, мабуть, таки річ чудова.
Але щось його муляло, і він знав що: Карлсон! Як можна лишати Карлсона саме тепер, коли той справді його потребує? Малий уже думав про це, як витирав воду. Навіть якщо Карлсон не шпигун, а просто Карлсон, однаково можуть статися неприємні речі, коли почнуть ганятися за ним, щоб заробити десять тисяч крон. Хтозна, як вони поведуться з Карлсоном, може, замкнуть його до клітки в Скансені* або вигадають якийсь інших жах. У кожному разі, не дадуть Карлсонові жити в маленькій хатці на даху, це вже напевне.
[* Скансен - музей просто неба в Стокгольмі.]
Отож Малий вирішив лишитися вдома й пильнувати Карлсона. І він докладно пояснив це всім, сидячи коло столу й жуючи битка.
Боссе зареготав.
- Карлсон у клітці в Скансені... Ой! Уяви собі, Малий, що ти з своїм класом приходиш у Скансен, дивишся на звірів і читаєш таблички, наприклад: «Білий ведмідь», «Лось», «Вовк», «Бобер», «Карлсон»...
- Цить!- сказав Малий. Боссе пирхнув. [512]
- «Карлсон. Годувати цього звіра заборонено». Уяви собі такий напис. Ото Карлсон буде сердитий!
- Ти дурний,- сказав Малий.- Дурний як пень!
- Але ж ти добре знаєш, Малий, що без тебе ми не можемо поїхати,- сказала мама.
- Можете,- заперечив Малий.- Ми з Карлсоном будемо вдвох гос подарювати.
- Ха-ха-ха! - засміялася Бетан.- І затопите цілий будинок, еге ж? Та повикидаєте у вікно всі меблі.
- Ти дурна,- сказав Малий.
Цього разу затишку не вийшло. Хоч Малий був дуже чемний і лагідний хлопчик, та часом робився впертий. Ось і тепер він затявся, як камінь, і не здавався ні на які вмовляння.
- Послухай, синку...- почав тато.
Далі він не доказав, бо саме клацнуло вічко в дверях, що крізь нього вкидали пошту. Бетан метнулася від столу, навіть не попросивши дозволу: вона ж бо сподівалася листа від котрогось із своїх патлатих хлопців. Тому вона й поспішилася перша до сіней. І справді, на килимку перед дверима лежав лист, але не до Бетан і не від патлатого хлопця... Навпаки. Лист був до тата від дядька Юліуса, що взагалі не мав на голові жодної чубини.