Крiзь обшитi вогнетривкою дiдьковою шкiрою дверi чистилища почувся обурений голос сторожовоу вiдьмочки:
- Я ж вам вже чортi-скiльки казала: прийому нема i не буде! Тиждень боротьби з тяганиною закiнчився! Слiд було вкладатися у вказанi строки!
- Серденько мос...
- От же зловреднi цi старички!..
- Ходiмо додому, тату, - похмуро сказав Хам.
Удома Ной, знесилений тижневою боротьбою з тяганиною, розпачливо оповiдав:
- Сини моу! Я вибив з цих колодникiв дев'ятнадцять резолюцiй, виканючив сорок один пiдпис i вимолив тридцять шiсть штампiв та печаток рiзноу конфiгурацiу - трикутних, чотирикутних, прямокутних, круглих та овальних, малих i великих. Менi лишалося вполювати лише пiдпис головколодника, аж тут - о лишенько! - тиждень боротьби закiнчився. Тепер оголосили мiсячник боротьби за удосконалення прийому вiдвiдувачiв. А вже удосконалюють зовсiм страх! Хоч у стiну головою бийся. Та хiба допоможе? Тiльки гулi наб'сш. Поки не удосконалять, прийому не буде...
- Тату! - раптом звiвся на ноги Хам. - Благословiть на подвиг, тату!
I з цими словами вiн рiшуче взяв зi столу проект ковчега, що вiд химерноу сумiшi пiдписiв, кольорових резолюцiй та рiзнокалiберних печаток i штампiв нагадував дивовижний мистецький шедевр, що й не снився навiть абстракцiонiстам.
- Невже пiдеш? - ще не вiрячи, запитав Ной.
- Пiду! - твердо запевнив Хам.
- Дорогий братику, - розчулився Iафет, - коли що, не хвилюйся, я на твiй похорон складу зворушливу промову.
- А я. Хаме, - розбурхався й Сiм, - на поминки заколю твого кабана! Щоб твоя жiнка з тим о доробалом клопоту не мала... Чи, може, ти дозволиш засмажити ще й своух поросяток?
8. ЦИРКУЛЯР ДРУГИЙ
Мабуть, в очах Хама таки було щось дике. Щось таке, що одразу насторожувало i породжувало в серцi невиразний неспокiй. Вiд таких очей слiд або тiкати, або негайно на них реагувати.
Чарiвнiй вiдьмочцi, що всевладне панувала в прийомному передпокоу тутешнього патрiарха, тiкати було нiкуди. Бiльше вiд того - навiть протипоказано: вона виконувала тут обов'язки каменюки на шляху. Кожен, хто ломився до святая святих, мусив на нiй обламатися.
Тому-то вона - ледь зазирнула в очi Хама - негайно й рiшуче вiдреагувала:
- Книга скарг знаходиться у схованцi на десятому поверсi. Сходи на ремонтi. Ключ вiд схованки давно загублено, бо якась нечиста сила викинула його у смiттспровiд.
Як.правило, опiсля такоу заяви ошелешений вiдвiдувач задкував до дверей, оббитих вогнетривкою шкiрою (уу шляхом дуже хитромудрих комбiнацiй вимiняли у пеклi на рiчний запас дров). Але цей прохач замiсть заголосити дурним базарним криком лише осяйно всмiхнувся, нiби почув дотепний жарт.
Вiдьмочка глянула на нього ще з бiльшою пiдозрою. Воiстину якийсь ненормальний! Ти йому про загублений ключ, а вiн тобi - зуби вискалюс. Точно псих! I не iнакше!
- Ви довго будете заважати менi плiдно працювати? - запитала вона з емоцiйнiстю придорожнього стовпа.
- I багато таких, що вам заважають? - не реагував на уу промовистi натяки Хам.
- Трапляються, - вiдрубала язичком, мов сокирою, вiдьмочка.
- Та що ви кажете?
- Що знаю, те й кажу. Недавно був тут один чокнутий. Його не долiкували i випустили, а вiн до нас з претензiями прийшов. Якщо народився дебiлом, то це вже невилiковно. Ви часом не з його родичiв?
- Здасться, нi, - замислено вiдповiв Хам.
- То хто ж ви?
- Не впiзнасте?
- Ха! I ще тричi - ха-ха-ха!
- Я всевладний Циркуляр Другий! Коли що, вмить кину за графи!
Якби цiсу митi на стiл вiдьмочки вибiгла жива миша, вона б менше жахнулася.
А Хам не вгавав:
- Чи знасте, що я з вами зроблю? От вiзьму i зроблю! Тут нiкого нема...
- Що?!
- Проб'ю дiркоколом!
- Ой!
- Засуну в найдовшу шухляду!
- Ай!
- Личко так проштемпелюю, що мати рiдна не впiзнас!
- Ой-ой-ой!
Вiдьмочка притьмом випорхнула з-за столу i вмить зачинилася в iнвентаризованiй шафi.
Шлях до святоу iз святих був звiльнений.
Вiзит до головколодника минувся ще в бiльш божевiльному темпi: щоб здобути останнiй пiдпис, на проектi ковчега вистачило однiсу хвилини. Сталося чудо - нарештi збулося закличне i, здавалося б, мiфiчне гасло: "КОЖНIЙ СПРАВI - ОДНУ ХВИЛИНУ!"
Рiвно за хвилину Хам вийшов з кумирнi. Зачиняючи за собою дверi, ще й встиг гукнути:
- Свiдкiв нема!
Потiм мимохiдь штурхнув ногою iнвентаризовану шафу.
- Ай! - почулося звiдти.
У келiу промбудматерiалiв сказали:
- Ну, от бачите! Чого було гарячкувати? Не мине й ста рокiв, як ви свiй ковчег збудусте...