- Ну що?
- Ну як?
Я вiдповiв ум короткою, але промовистою байкою у прозi:
- Черевик уперше за свою вiрну службу попросив кашi. I що ж? Його за це розiп'яли в шевця...
Того ж дня я подався свiт за очi: нинi на дурняк i зозуля кувати не хоче.
7. ВIД ОДНОГО ВТIК, А ДРУГОГО НЕ ЗДОГНАВ
"Коли читасш бiблiю, бiльше дивусшся з
необiзнаностi бога, анiж з його всевiдання".
Марк ТВЕН.
Старець Авiмелех, напевне, галасус:
- Негiдник! Дармоуд! Невдячна тварюка! Втiк i зiрвав вiдповiдальне завдання самого Всевишнього!
Поганi вiстi не сидять на мiсцi. Та й як йому не зарепетувати, коли не так сталось, як гадалось? Та нiчого: не щодня йому слухати бридню, деколи слiд почути й правду.
А я що?
Я все роблю, як того бог хоче. Адже вiдомо, що без божоу волi i волосина з голови не впаде, а як схоче господь, то впаде i з лисини. Значить, на те була воля божа, щоб я подався навпрошки до моря, а не в Нiневiю.
Всевишнiй все наперед передбачив!
Коли що, я й боговi скажу:
- Всемилостивий боже, а хiба ж ти не знав, що я помiняю маршрут?
Зрозумiло, аби не зронити свого незаперечного авторитету, Всевишнiй поблажливо скаже:
- Ха! Звiсно знав, Iоно! Тому й вказiвку персонально на твос iм'я спустив, бо знав, що ти усяке дiло завалиш.
- Ну, тодi моя провина не варта й печеноу цибулi! Хiба не так?
- Так, Iоно, так! Я i то падаю, як за власну ногу перечеплюсь.
Оцi богодухi роздуми мене вельми втiшили.
До того ж, тiкаючи вiд старого придурка Авiмелеха, я наочно виявив повну некорисливiсть - залишив у спадок по собi пудовий хрест свiй i не взяв натiльнi кайдани для скрушення грiховноу плотi. Хай ух бере, кому забажасться! Навiть власяницю залишив у келiу на цвяшку...
Саму Бiблiю взяв, аби скрiзь, де ступне нога моя, заохочувати до святого письма грiшникiв.
А заохочувати с чим!
Вiзьмемо хоча б скандальну iсторiю праотця Аврама, котрий до глибокоу старостi, до бiлоу сивизни торгував тiлом свосу дружини Сари. Навiть коли Сарi минав сьомий десяток, Аврам примудрився вигiдно збути уу якомусь хтивому фараоновi, мабуть, схильному до статевих збочень. Iнакше як це диво дивне пояснити? Адже навколо того фараона товклася цiла отара свiженьких й молоденьких красунь, навчених до усяких любовних iгрищ...
Якого ж грiховодника, питаю я вас, ота пiкантна бувалиця не зацiкавить?
Та вони вмить розхапають квитки i натовпом посунуть на моу лiтературнi вiдправи!
I Всевишньому, як Авторовi Книги, буде присмно, що я привернув до його бестселера увагу найширших кiл читачiв i неписьменних слухачiв.
А щоб не наражатися на ревнивi нарiкання Автора, слiд раз у раз невтомно пiдкреслювати незреченну мудрiсть господню. Вiд словесного фiмiаму ще нiхто не горнув носа. Хiба менi важко жонглювати словами "генiальний Автор", "сдиний у свiтi i неперевершений Творець", "глобальний твiр". Або закрутити уже зовсiм по-науковому, щоб в отих мудрагелях вже нiхто й нiчого не второпав, внаслiдок чого вiдчув свою повну розумову нiкчемнiсть.
Я й вiршами можу ушкварити.
Наприклад:
Не Книга - Диво! А вiдтак
Писань таких ми ще не знали...
Спасибi, Автор - наш Мастак,
Що Ви нам Книгу написали!
Ясна рiч, вiршики поганi. На рiвнi школярського римування. Але ух неодмiнно оголосять Високою Поезiсю. Бо хто, питаю я вас, наважиться ух гудити, коли вони хвалебно оспiвують "генiального Автора" та ще й "неперевершеного Творця"? Не побоюся висловити смiливе припущення, що за це недолуге римування менi ще й лiтературну премiю господь дасть. Таке вже неоднораз траплялося! А коли що - додам солоденького фiмiаму: брехати - не цiпом махати. Що схочу, те й змолочу.
Примiром, як восхвалити Всевишнього за те, що вiн надихнув Аврама з Сарою на ганебнi, аморальнi вчинки?
А дуже просто!
Сказав Наймудрiший:
- Не будеш ти надалi називатися Аврамом. Вiднинi iм'я тобi - Авраам. А ти, жiнко, вже не зватимешся Сарою. Вiднинi iм'я твос - Сарра.
Вiдмiннiсть лише на одну лiтеру!
Хiба не дотепно?
Ну, хто тепер наважиться звинувачувати архисвятого патрiарха Авраама i його цнотливу, благочестиву Сарру за грiхи якихось там блудодiйних мерзотникiв Аврама та Сари? Та якщо хтось патякатиме, Авраам з Саррою вмить притягнуть облудника до суду за образу ухнiх священних осiб!
Отак благочестиво розмiрковуючи, я бадьоро мiряв та мiряв ногами твердь земну, неухильно наближаючись до моря.
8. ОКО БАЧИТЬ ДАЛЕКО, А РОЗУМ ГЛИБОКО
"Ми часто кажемо: "Його совiсть гризе..."
Ви собi уявлясте, що було б, коли б совiсть
справдi зуби мала?"