Старець Авiмелех наставляв:
- Не украдь!
Спирасться, бувало, обiруч на бiблiйний фолiант i рече:
- Не убiй!
Якщо подумати, вiн недарма спирався на святе письмо. Адже Бiблiя збiрник унiкальних кримiнальних iсторiй. Суцiльний тобi детектив! З неодмiнною мораллю, як воно i годиться: злочинця настигне неминуче покарання.
Загальна думка була проста: усi люди - грiшники, або ж, як по-сучасному, злочинцi. Така вже людська природа, i нiкуди вiд неу не втечеш. Бо ж неможливо втекти вiд самого себе! Злочин, немов тiнь, чатус за плечима кожного грiшника, а в грiшниках ходять усi посполитi.
А з чого воно почалося?
З грiхопадiння прабатькiв усього нещасного роду людського Адама i рви.
А жилося ж ум: уж - не хочу, пий - не можу!
Не знали i не вiдали, що воно таке батькувати долю у голодi i холодi.
А все одно потягло на крадiжку!
- Адамцю, ну-мо пiшли оту яблуньку потрусимо!
- Та ти що?
- Яблучко хочу!
- Чи ти з глузду з'ухала?
- А що такого?
- Та ж Всевишнiй заборонив яблуню чiпати!
- Ну й дурень!
- Хто дурень?
- Ти, Адамцю!
- Я дурень?
- А хто ж iще? Ти про кого подумав?
- Добалакались!..
- Бо ти - впертюх!
- Я ще й винен?
- Адамцю, ну, подумай сам: якщо ми з'умо по манюсiнькому яблучку, то хiба вiн збiднiс? З торбою пiде? Душу з нас за яблучко витрусить?
- Скупому душа дешевша гроша!
- А менi.. яблучка хочеться...
- Ну, добре, ходiмо по яблука!..
А йшлося зовсiм не про те, збiднiс Всевишнiй чи не збiднiс.
Не було мови й про таку дрiбницю, пiде вiн з торбою на путiвцях старцювати чи не пiде.
Рiч полягала у принципi - заборонi порушувати святi норми приватноу власностi.
Але ж знов-таки сказано: не спiйманий - не злодiй.
Та хiба прабатьки мали кримiнальний досвiд? Хiба вмiли вправно заховати слiди? Хiба мали поняття про алiбi?
Нажерлися яблук та й полiзли спати у кущi!
Застукав ух Всевишнiй на гарячому, а цi недотепи одразу розрюмсалися та й розкололися:
- То вона мене на грiх звабила!..
- А мене - яблучко...
А Всевишнiй ум на те повчально проказус:
- На чужий коровай рота не роззявляй!
Перехресний допит, дiло в суд, останнс слово перед вироком i - "в дальний путь, на долгие года", туди, де i холодно, i де голодно...
Цiкаво, що тодi було запроваджено перший у свiтi фах - професiю сторожа. Бо приставив Всевишнiй до яблунi на варту приватноу власностi херувима з вогненним мечем. Але той перший грiх глибоко закорiнився - усi хлопчаки i досi з яблунь починають.
От Каун, той уже був тямущий мужик! Вiн постарався все обмiзкувати наперед. А коли порiшивтаки свого брата Авеля, то навiть i в думцi не мав колотися.
Всевишнiй, що провадив слiдство у тiй найпершiй "мокрiй" справi, дуже хитро, нiби мимохiдь запитав прадавнього мордувавцю:
- Кауне, де Авель, брат твiй?
А Кауновi хоч би що - затявся, та й годi:
- Запитайте у нього самого! Хiба я сторож йому? Звiдки знати менi, де вiн вештасться i байдики б'с?
- Так уже i не знасш?
- У мене своух справ - по саму зав'язку! Тiльки встигай повертатися...