- Та хтозна...
- А я знаю!
- Чому ж воно мертве?
- А тому, що пiд водною гладiнню поховано стiльки пропащих душ, що все живе гине...
- Невже?
- Точно кажу! А сталося це так...
На тому мiсцi, де тепер смердить мерцями море, колись стояли рядком два великих мiста - Содом i Гоморра. А перед тим, як погрузнути в море, обидва мiста погрузли в розпусту. У Гоморрi жiнки покинули чоловiкiв i втiшалися любов'ю помiж собою, а в Содомi все сталося навпаки - помiж собою любилися чоловiки. Уявлясте?
Дiзнався про цi неподобства Всевишнiй i дуже розгнiвався:
- Я що людям наказував?
- Любитися i розмножуватися! - хором вiдповiли йому янголи.
- А що роблять люди в Содомi та Гоморрi?
- Любляться, але не розмножуються! - вiдповiв янгольський хор.
- А що станеться, коли ця пошесть пошириться по всiй землi?
- Вимруть усi люди!
- Що ж робити?
- А бог знас!
Всевишнiй i справдi знав: винищити безплiдних порушникiв до ноги, та й по тому.
А жив у Содомi праведник Лот, рiдний небiж патрiарха Авраама. Вiн дружину не покинув. Тому й двох дочок мав. Обидвi дочки - дiвки непорочнi, бо женихи мiж собою кохалися.
Послав Всевишнiй до Лота двох янголiв з наказом:
- Хай до ранку покине мiсто з усiм сiмейством. Хай iдуть вони свiт за очi i не озираються. Якщо озирнуться, лихо буде.
Прийшли янголи до Лота. Та ледь переказали божий наказ, як перед Лотовою халупою зiбрався цiлий натовп розбещених содомитiв.
- Лоте! - нахабно вимагають. - Ану, подай нам своух янголяток!
- Та що ви, люди! - каже ум Лот. - Як вам не сором? Адже це янголи!
- ух нам i треба!..
- Лiпше я вам своух непорочних дочок на поталу вiддам...
- А навiщо вони нам, коли ми вiд власних молодиць повтiкали?
Даремно вони галасували: янголи розлютилися i дали добрячоу прочуханки усьому натовпу.
А вранцi пiшов Лот з мiста. За ним - сiмейство. I чують: за спинами у них грiмотить, гуркоче, на всi голоси волас. Лотова жiнка озирнулася i навiки остовпiла. Лишився праведний Лот без жiнки. Поселився вiн з дочками у печерi, подалi вiд людей.
А далi я вам прямо з Бiблiу прочитаю.
Ось слухайте:
"у жив Лот в печерi, i з ним двi дочки його.
I мовила старша молодшiй: батько наш старий; i нема чоловiка на землi, який увiйшов би в нас за звичасм всiсу землi.
Отож напоумо батька нашого вином, i переспимо з ним, i поновимо вiд отця нашого плем'я".
Я навмисне зупинився на найпiкантнiшому мiсцi i зiтхнув:
- Ех, без добавки i горiлка не смачна...
- I справдi! - зголосився сам корчмар. - Дозволь, вчений отроче, я тебе почастую?
- Благословляю намiр твiй! - не пручався я пiд нетерплячi вигуки слухачiв.
- Ось тобi чарочка, юний отче, читай далi...
"I напоули отця свого вином тiсу ночi, i пiшла старша i переспала з батьком своум; а вiн не вiдав, коли вона лягла i коли встала.
Наступного дня старша мовила молодшiй: ось, я спала вчора з батьком моум; напоумо його вином i цiсу ночi; i ти пiди, спи з ним, i поновимо вiд отця нашого плем'я.
I напоули батька свого вином i цiсу ночi; i пiшла молодша, i спала з ним; а вiн не вiдав, коли вона лягла i коли встала.
I поробилися обидвi дочки Лотовi вагiтними вiд батька свого.
I народила старша сина i нарекла його iм'ям: Моав, (кажучи: вiн вiд батька мойого). Вiн отець моавитян понинi".
I молодша також народила сина i нарекла його iм'ям: Бен-Аммi, (кажучи: вiн син роду мойого). Вiн отець амонитян понинi.
Аж тут низенький товстун розхвилювався:
- А чому ж господь за отакi аморальнi вчинки не покарав старого грiховодника з молодицями? Iнших, бач, карас, а цих - нi! I невже поблизу вже й чоловiкiв не було?
- Як не було? - загарячкував i корчмар. - А вино? Ти забув про вино! У кого ж хтивi дiвки вино купували, коли не в корчмарiв?
Розбурхався i щогловидий:
- Не розумiю, як це можна переспати з непорочною дiвахою i навiть не помiтити? Знову ж таки: хто йому новонародженi - сини чи онуки?