- Отче, а що ти скажеш?
Я замислився, а потiм мудро вирiк:
- Дуже складнi вашi запитання. Справа ця i дiйсно надзвичайно заплутана. Без пляшки в нiй нiчого не добереш! А щось пляшки я й не бачу...
- Зараз буде, отче. Одна мить!
11. ЩО ВЗЯТО, ТЕ Й СВЯТО
"Духовенство носить плащ убогостi, яким приховус секрет умiння збагачуватися i забезпечувати себе всiлякими насолодами".
К.ВОЛЬНЕЙ.
Черепок трiщав, мов твердь небесна за часiв Всесвiтнього Потопу...
Сурми сурмили архангельськi...
Груди палило, мов я пекельноу сiрки наковтався...
З рота виривалося смердюче дихання...
Фу! Аж самого нудить...
О господи!..
Перед очима стрибало, пливло i гойдалося. Стiни похитувалися, немов п'янi. Стеля раз у раз нiби падала на мою бiдолашну голiвоньку. Звiдусiль рипiло, скреготало i грюкало. Ложе совалось пiдi мною туди-сюди, немов намагалось скинути мене на пiдлогу.
Свята трiйце, де я?
Раптом дверi вiдчинилися, а на мене посунула така фiгура, що я аж отерп.
Фiгура була без одного ока, без одного вуха, без однiсу руки i без однiсу ноги. Голова хвацько пов'язана яскраво-червоною хусткою, зi смаком дiбраною пiд колiр носа. Строкатий тiльник i широкi, як море, штани довершували вбрання. За широким шкiряним поясом стирчав набiр кинджалiв. На лiвому боцi телiпалася шаблюка. А на сдинiй руцi з засуканим рукавом був витатуйований череп з кiстками навхрест. Той хрест був явно не божеського походження.
Та я з присмнiстю зауважив, що ця напiвлюдина тримас напоготовi в своуй сдинiй руцi вже вiдкорковану пляшку i приязно до мене всмiхасться.
Чого б це?
- Що, прочумався, випивохо! - лагiдно прохрипiв переполовинений незнайомець. - На ось, похмелися! Кращих лiкiв не знайти - по собi знаю...
Я присмоктався до пляшки, мов до цiлющого джерела. Одразу полегшало. Я вiдчув, що набуваю звичноу форми, гiдноу мого сану,
- А де закусь? - жваво наполiг я. Кожному святеннику вiдомо: завжди слiд вимагати бiльше, коли тобi щось дають i так.
- Отакоу! - здивувався мiй несподiваний рятiвник. - Ще й закусь йому у лiжко пiднось! - вiн сунув руку до кишенi i витяг тверду, як наждак, галету. - На, жери, паскуднику!
Бач, зичливо всмiхасться, а сварить...
- Ти хто? - запитав я, зубами викрешуючи з галети iскри.
- Як то хто? - знову здивувався вiн. - Я капiтан Бен-Акула, майбутнiй адмiрал майбутньоу розбiйницькоу флотилiу.
- А це що? - я кволо повiв рукою навколо.
- Мiй флагман "Зi святими упокiй".
- Ах, то це корабель морських розбишак! - нарештi остаточно прозрiв я. - То ось чого лiхтарi були порозбиванi!
- Авжеж...
- Чого ж я тут?
- Бо найнявся.
- Ким?
- Капеланом. Тепер у нас повний керiвний комплект - капiтан i капелан.
- Щось не пригадую, - непевно промимрив я.
- А що тут дивного? - розсудливо мовив вiн. - Тебе ж учора двос моух лобуряк ледь на руках принесли. Та ще твою дуже веселу книгу. Ти ж пообiцяв влаштувати на суднi колективну читку, щоб навернути корабель на маршрут iстинний...
- I де ж ми зараз?
- У вiдкритому морi.
- Жах! - простогнав я.
- Нiякого жаху нема - не потонемо, - хибно зрозумiв мене капiтан Бен-Акула i, аби до кiнця заспокоути, свос запевнення обгрунтував: - Я переловив усiх щурiв i ув'язнив до мишоловок, щоб не повтiкали. А поки щури з корабля не втечуть, судно нiзащо на дно не пiде. Це кожен моряк знас! До речi, отче, як тебе звати? Я й досi не знаю, бо вчора ти лика не в'язав...
- Звуть мене Iона! - поспiшив я урвати його паплюжнi для мого сану спогади.
- Аз якого роду?
- Мiй батько - гицель Амiтай з колiна Зебулона.
- А де ж вiн котiв обдирав... тобто де ти народився, хочу я спитати.
- У мiстi Гад-Хефер.
- I хто ж ти за святенницьким фахом?
- Я, Акуло, пророк.
- А звiдки це тобi вiдомо?
- А в мене диплом с! Я закiнчив школу пророкiв, вперше засновану великим Самуулом!