- Та як сказати... Розрахунок простий: щоб на кожен базар у кожному мiстi стало хоча б по одному пророку...
- А що воно, власне, таке - пророк? - сдине око капiтана засвiтилося цiкавiстю.
- Пророк, Акуло, це людина, яка не знас нiчого, але здогадусться про все.
- Брешеш!
- Собака бреше, а не пророк!
- Ану, вiдгадай тодi, навiщо я оголосив додатковий набiр в команду моух розбишак?
- Ну, це для мене дрiбниця: щоб не боятися нi бога, нi чорта!
- Ти диви - вгадав! - вiн пiдсiв до мене ближче. - А навiщо це менi не боятися нi бога, нi чорта?
- Щоб грабувати i скарби збирати.
- I коли ж я розбагатiю? - вихопилось у нього.
- Дай червiнця.
- Навiщо?
- Iнакше пророцтво не справдиться.
- На два! То коли?
- Як тiльки зустрiнеш купецький корабель i випорожниш його, як я оцю пляшку.
Я узяв у нього пляшку й присмоктався.
Вiн стежив за процедурою з непiдробним хвилюванням.
- Не лишай нi краплi! - ще й заблагав наприкiнцi.
- Будь спок! - втiшив його я.
Сеанс пророкування проходив напрочуд вдало. Настрiй мiй значно полiпшився. У головi вже не сурмили архангели i твердь небесна не репала. За бортом лагiдно плюскотiли хвилi. У кишенi подзенькували червiнцi. Благодать! Я витяг пачку "Фiмiаму" i з насолодою воскурив.
- Iоно, ану дай i менi фiмiаму, - попросив капiтан.
Отакоу! Його прохання мене вкрай засмутило. Ой, як важко було вiдмовляти такiй благороднiй людинi! Але що я мав робити? Адже нас у школi навчали тiльки брати, а давати - не вчили. Хiба ж я винен, що мене випустили у свiт до мирян неуком?
Однак, з поваги до капiтана, я обрав одну з найбiльш делiкатних форм вiдмови.
- А чи знасш ти, Акуло, - слейним голосом запитав я, - що палити шкiдливо?
- Нi, не знаю, - похнюпився скалiчений у битвах ватаг пiратiв, - бо я неписьменний...
- А мiж тим, - велеречиво повчав його я, - курiння дуже шкодить здоров'ю. Щоб ти знав, одна цигарка вбивас коня!
- Зроду не бачив коня з цигаркою в зубах, - розгублено промимрив вiн. Та ж я - не кiнь!
- Тим паче! - наполiг я. - Людинi курiння вкорочус життя наполовину. Примiром, скажи: скiльки тобi зараз рокiв?
- Неповних сорок п'ять, - вiдповiв морський бувалець.
- Ну от бачиш, - спiвчутливо зiтхнув я. - А все чому? Бо куриш! А якби не палив, тобi вже було б повних дев'яносто!
Поки майбутнiй адмiрал майбутньоу флотилiу намагався збагнути цю математичну нiсенiтницю, я спокiйно докурив "Фiмiам".
- Коли будемо усти? - дiловито запитав я наувного, як дитина, переполовиненого тесаками розбишаку. Я iнтуутивно передбачав, що скоро вiн сам особисто за моум столом слугуватиме. Дарма що з одною ногою! Хiба не святе дiло - зробити з морського вовка покiрну овечку божу?
Та не встиг Бен-Акула вiдповiсти, як з дозорноу бочки загорлали:
- Прямо по курсу - "купець"!
- Ну,, Iоно, - вразився моум пророкуванням капiтан, - ти як у воду дивився...
- Свистати всiх нагору! - хутко нагадав йому я.
12. ДЕ ХРАМ - I Я ТАМ
"Лякас миша кицьку, та сама з нори не вилазить".
Народне прислiв'я.
Морськi розбишаки - хлопцi всi такi, що й у дiдька на рогах хвоста зав'яжуть - миттю облiпили борти та щогли. Майбутнiй адмiрал Бен-Акула грiзно гупав протезом на капiтанському мiстку. Корабель "Зi святими упокiй" наужачився списами, алебардами, абордажними гаками. Один я лишився у трюмi: менi й звiдси все добре видко i чутно.
Два судна невiдворотно наближалися одне до одного.
- Будем битися чи миритися? - гучно заволав Бен-Акула, коли кораблi наблизились на звук голосу.
- Битися! - вiдповiли з купецького судна. - I вам зиск буде, i нам втрат менше!
"Про що це вони?" - здивувався я.
- Молодця! - схвалив героучне рiшення гендлярiв наш капiтан. - А що у вас на борту?
- Сандалове дерево, червоне дерево, золото...
- Оце нам! - заволав капiтан. - Золотом бийтеся!
- Так у нас золото чорне - невiльники.
- Тьху на вас! Нiколи не повiрю, що ви без грошви! Невже анi шеляга не масте?