Цiкавитесь який?
Почав сам на себе небесну кару накликати! Аби настановити закоренiлих у розбоях грабiжникiв на путь iстинну до справжнього багатства...
- Хай мене грiм поб'с, коли брешу! - заприсягнувся я, сам жахаючись свого вчинку.
Подивився на небо - пронесло.
- Хай мене блискавка спопелить, коли щось криве мовив! - мовив уже смiливiше.
Поглянув угору - пронесло.
- Хай хлябi воднi розверзнуться, коли хоч грiш втаю! - вже зовсiм хоробро збрехав я i на доказ тупнув ногою.
Нараз твердь пiдi мною захиталася, розверзлася чорна безодня i вмить поглинула мене.
17. У ПЕКЛI ХОЧ I ТЕПЛО, ТА ХТО ТУДИ ЗАБАЖАр
"Цього Iона не чекав. Але оскiльки зробити щось було неможливо, вiн вирiшив терпляче очiкувати наступних подiй в свосму дивному новому примiщеннi".
Лео ТАКСIЛЬ.
Я опинився в абсолютно темнiй i вогкiй камерi. Пiтьма - хоч в око стрель. Звiдкiлясь повiвало смородом, нiби я вскочив прямiсiнько в гальюн.
Я витягнув руки i сунувся навмання. Тицьнувся сюди, тицьнувся туди скрiзь були вогкi i драглистi стiни, нiби ух слимаками вимазали. Заходився було обтирати одну стiну полою, коли це вона раптом конвульсивне здригнулася, а потiм дрiбнодрiбно затрусилася.
Хтось зареготав страшним утробним басом:
- Ха-ха-ха! Ой, не лоскочи, бо я не втримаюсь, i тебе перетравлю... Хи-хи! Ой, не можу!.. Ха-ха-ха!
Волосся в мене стало сторч, а сам я з ляку задубiв, як на лютому морозi, хоч у камерi було тепло i навiть задушливо.
- Ц-ц-ц-ц-це де я? - тiльки й спромiгся, що процокотiти зубами.
- У черевi китовому, - вiдповiв той же утробний голос. - Хо-хо...
- А хто ц-ц-ц-це говорить?
- Черево.
- Яке черево?
- Мос, китове.
"Дурить, гнида, - вирiшив я. - Морочить менi голову, бо знас - тут не дуже роздивишся..."
- Значить, у черевi?
- Авжеж.
- У китовому, кажеш?
- Точно.
- А хiба ж може черево розмовляти?
- Це як у кого, - охоче пояснив утробний голос. - У мене, наприклад, може, бо я кит-черевомовець. Та й подумати: треба ж арештантовi хоч з кимось слiвцем перекинутись. Хоч би й з наглядачем.
- Так ти наглядач?
- Передусiм - в'язниця.
- Як же так?
- А просто - за сумiсництвом.
- Виходить, я - ув'язнений?
- Виходить, що так.
- I надовго?
- На п'ятнадцять дiб.
- Ото!
- Не огокай! Строк покарання вiдмiряли в самий раз, бо твою провину вирiшили вважати дрiбною. З деяких мiркувань...
- Це ж яких, цiкаво?
- Тобi краще знати.
- А тобi доля в'язня байдужа?
- Мос дiло мале: за наказом згори хапати i тримати, поки строк покарання не мине.
- I щось за це масш?
- Та не так щоб i розкiшно - за харчi.
- I добре годують?
- Найдрiбнiшим планктоном! Можна сказати, на голоднiй пайцi тримають...
- А ти що?
- Та нiчого... Славословлю i за турботи дякую! Бо коли що не так, у море одразу отруйних медуз накидають... Тьху, гидота яка!