Панько мовчки почав писати.
За Воловиченко ішли короткі прізвища Вуж і Гунь. Хлопець швидко з ними справився і спинився перед Добродібровським. «Тобі б воно згоріло! — повторив він улюблений вираз діда Книша і перерахував літери: — шістнадцять!»
Він вивів «Д» і замислився, думаючи над тим, чому це прізвище таке довге.
«Еге, та воно ж складається з двох слів», — зрозумів він! От і їхня сільрада складається з двох слів — Добро-Петрівська, інколи навіть пишуть скорочено: «Д.-Петрівська».
— Стій! — раптом сказав він сам до себе і після «Д» поставив риску, — а далі дописав «Дібровський». Замість імені він теж поставив лише першу літеру.
Тепер складання списку набрало інтересу. Панько швидко писав короткі прізвища, а коли доходив до складних, то виявляв, з яких слів вони складаються, і скорочував їх. Цікаво було розбирати зміст слів. От раніше він сприймав прізвище Нездійминога як слово без усякого змісту, а тепер воно стало йому зрозумілим: «не здійми нога». Скорочено можна написати так: «Н.-З.-Нога». Він так захопився скороченнями, що й не помітив, як робота підійшла до кінця. Залишалося тільки його власне прізвище — Чоломбитько. Тут Панько вирішив поставити рекорд у скороченнях і написав лише дві літери — «Ч.-Б.».
— Все! — промовив він задоволено і, переможно оглянувши інших піонерів, які перевіряли свої списки, підійшов до хом’яченят, що лежали, щільно збившись до купи. Полюбувавшись на них, Панько хотів вийти з палатки, щоб подивитися, як іде робота на греблі, коли ввійшов Степан Юрійович. Він іронічно глянув на Панька, але той відповів йому сміливим поглядом і з виглядом переможця показав на стіл:
— Готово!
— Так швидко? — здивований вожатий взяв список, проглянув його і хвилину мовчав. Панько зрозумів, що його винахід не схвалюється і ніяково опустив очі.— Що ж означає в тебе «Ч.-Б.»? — спитав, нарешті, Степан Юрійович. -
— Це моє прізвище, — промовив Панько, але голосом зовсім не переможця. — Воно складається з двох слів: чолом і битько. Я скоротив.
Піонери обступили Степана Юрійовича, заглядаючи в список. Хлопець з першого загону чмихнув:
— А я прочивав би це скорочення не Чоломбитько, а Чабак. Панько Чабак! Ги-ги-ги… — зареготав він.
Всі засміялися.
— Ти сам чабак! — розсердився Панько.
Піонери засміялись ще дужче.
— І зовсім не чабак, — вихопилася маленька піонерка з п’ятого загону. — Чебе означає — чорний бичок.
В палатці знявся регіт, і Панько тільки блимав очима, не знаючи, що відповісти. А піонери вигадували нові й нові значення літер «ч» і «б»,
— Через балку!
— Чорна баба!
— Чому брешеш?
— Чудна бандура!
Нарешті, один з хлопців, захлинаючись від сміху, промовив:
— Ні, це означає чистий баран. Панько — чистий баран!
У Панька від образи виступили сльози на очах. Він готовий був кинутися на піонера з кулаками, але Степан Юрійович припинив глум:
— Годі! — сказав він до тих, що сміялися. Потім звернувся до Панька — Такий список подавати не можна. Що ж робити? — і він з щирою розгубленістю подивився на Панька.
— Переписати! — чистосердо промовив Панько. — Я його перепишу.
— А чи встигнеш? — спитав вожатий.
— Встигну! Я зараз сяду. Дайте мені список.
— Ну, добре, — погодився вчитель і віддав папери. — Не будемо заважати, — звернувся він до решти піонерів і вийшов з ними з палатки.
Панько ретельно взявся до роботи. Навіть, коли дівчатка принесли клітку для хом’яка, він не встав з-за столу, а тільки сказав, щоб лишили клітку в палатці, а самі йшли геть.
І дивна справа, коли він перестав шукати засобів, як позбутися свого завдання, робота пішла дуже легко. Слово писалося за словом, і не минуло й чверті години, як список був готовий.
Написавши останню літеру, Панько відчув ту насолоду, що завжди відчуваєш, коли скінчиш якусь справу, чесно виконавши свій обов’язок. Але це відчуття тривало лише хвилину. Щось важке ворушилося в свідомості і псувало приємний настрій після закінчення праці. «Кваша, — нарешті спливло в думці,— Кваша і інші дезертири».
Він перечитав список, відзначаючи олівцем, хто з піонерів не вийшов сьогодні на роботу. А завтра не вийде ще більше. Він це знав, бо дехто з хлопців погано працював сьогодні, весь час позіхаючи та поглядаючи на сонце.
Ці думки вкрай засмутили Панька, і тільки прихід Степана Юрійовича трохи повернув йому гарний настрій — адже ж приємно відрапортувати старшому піонервожатому про відмінно виконане завдання.
— Ну, от і молодчина! — похвалив його вожатий. — А міг би зразу зробити. Зате тепер ти запам’ятаєш хороше прислів’я; ледачий двічі робить!
— А завтра я ще краще перепишу! — похвастався Панько.
— Завтра не треба переписувати.
— Як? Чому? — злякався Панько. — Хіба завтра не будемо працювати? А як же ставок?
— Працювати будемо. А переписувати треба було лише один раз, а потім щодня тільки відзначати проти кожного прізвища — хто прийшов, а хто ні. Коли б зразу переписав як слід, то ні вчора, ні сьогодні не треба було б трудитися…
— От я дурний… — щиро промовив Панько.
— Ну, що ж, на помилках ми вчимося, — засміявся Степан Юрійович і додав: — Гляди ж, Панько, сьогодні обов’язково зайди до Кваші, довідайся, чому він не ходить на греблю.
Назбиравши заздалегідь черв’яків для коропеняти, Панько подався до школи. Навколо половіли, красувалися жита, а туди, далі від балки, зеленіли плантації буряків, і зовсім на обрії зеленою стіною підіймалися зарості лісосмуги. Спека вже почала спадати, але земля була ще гаряча. Панько з насолодою ступав босими ногами по пухкому пороху на шляху; Приємно йти по зеленій прохолодній траві, але не менш приємно йти й по гарячому пилові. Коли трохи заплющити очі, здається, що нога поринає в теплий, ніжний пух.
Панько любив ходити сам. Так хороше мріється тоді. Лісосмуга в думках виростає у величезний ліс, балка наливається водою, маленьке коропеня, яке живе в акваріумі, перетворюється на такого коропа, що не вміщається в скляному ящику…
Та сьогодні Панькові заважає мріяти Микола Кваша. Втік Микола! А може, Миколині батьки дали йому якусь роботу дома? Цілком можливо… Та все ж на серці в Панька неспокійно. Щось багато піонерів останнім часом стали працювати якось байдуже. Замість трамбувати землю, стоять, оглядаються на всі боки, а як бува перекинеться вагонетка, то всі біжать подивитися і стоять там, аж поки не гукне вожатий.
Ні, коли б у Миколи була поважна причина, він спитав би дозволу піти. А раз пішов самовільно, значить, не хоче працювати на ставку. А вчора Костя Чаговець і Семен Бережний не прийшли на роботу, сказали, що батьки залишили їх дома, а насправді батьки нічого їм і не казали. Просто хлопцям обридла одноманітна робота на греблі.
Панько прискорив крок і незабаром був уже в селі. Не заходячи додому, він попрямував до школи.
«Ну, зараз подивимося на наших хом’яченят! Як вони там?» — відігнав неприємні думки Панько і постукав до сторожихи.
Він взяв ключ і пішов до піонерської кімнати. Там біля самих дверей, уткнувшись носом у щілину між дверима і одвірками, сидів рябий сторожишин кіт.
— А ти чого тут? Га? Чого тобі тут треба? — суворо запитав Панько.